Глава 3. Сутичка в храмі та кам'яні пута

Шукачі пригод відчули полегшення, коли храм відпустив їх з полону, а в призовному колі з'явилася лише одна демонічна істота. З нею вони точно мають впоратися. Тим більше, що та поки що знаходилася всередині надійного бар'єру. Еріка використала заклинання «Виявлення невидимого», а потім кроверси малого визначника сили. Ось тільки це мало того, що нічого не дало, так ще демонічна істота зуміла вибратися і сховатись за статуєю бога Ірива.

Спочатку всі були надто приголомшені його діями, а потім нападати стрімголов було вже пізно.

– Стояти, – Чоганши загородив посохом шлях Еланім, що намірилась рвонути слідом за ним, тоді як  верхівка з кристалом, була спрямована саме на Сайкі, як на провідника неприємностей, виблискуючи попереджувальними бірюзовими іскрами. Той також полюбляв скочити напролом, за що часто отримував на горіхи, і Еріці доводилося його штопати. – Вихід тільки один, тож йому нікуди звідси не дітися. Треба створити стратегію бою.

– А що тут думати, зробимо, так як завжди.

Тепер на Сайкі дивилися всі, і однаково поблажливо, як на неквапливого учня. Що загалом відповідало істині. Парубок вперше вирушив у подорож і ще не встиг заматеріти та набратися досвіду, тому часто так би мовити «наступав у калюжі».

У цілительки відразу увімкнувся режим вчителя.

– Демонічні істоти – це третій клас небезпеки. Вони теж можуть поглинати силу певного виду та за рахунок неї відновлюватись. З чого випливає, що той, чия сила йому підходить, не повинен боротися з ним. Це ж очевидно.

– І хто цей щасливчик?

Еріка багатозначно подивилася на жерця.

– На нього відреагували чорні кроверси.

– Можливо й так, а можливо ні, він ж їх взагалі не поглинув, – помітив Чоганши, якому не хотілося стояти осторонь.

– Зараз це не має значення.

Сайкі розплився в такій задоволеній посмішці, що Чоганши прямо фізично відчув, як воїн у спробі вбити істоту, навмисно руйнує все навколо. І не зводячи з нього погляду, перевів посох на статую, цілячись кудись в її ліве плече. Через секунду там з'явилося чорне коло, і звідти щось скотилося, впавши прямо до їхніх ніг.

– Це називається спостережливість, – він спрямував посох на нерухоме тіло, подаючи приклад. – То чи є ще питання?

Запитань не було, як і сумнівів. Всі підійшли ближче і теж наставили посохи на ворога, під яким вже з'явилася невелика калюжка крові.

Генсін відчував, що сил у нього кіт наплакав, їх вистачить лише на одне заклинання. І, загалом, був радий такому розкладу. Якби трапилася сутичка, йому б довелося або вичікувати момент, щоб завдати вирішального удару (тоді б він отримав сил більше, ніж решта) або хоч якось прийняти участь, і задовольнятися мінімумом з того, що залишиться. А зараз все розподілиться порівну. Тут він помітив, що у Еріки тремтить рука, а обличчя занадто бліде. Виходило, що в неї також не залишилось сил, здогадався Генсін, хоча був певний – цілитилька не потрапляла до тієї пастки.

– Давайте цього разу зробимо все разом, адже нам це всім вигідно, – запропонувала Еланім.

– Ще й як вигідно, але випадковостей ніхто не скасовував, – посміхнувся Сайкі.

– Не тобі нарікати на несправедливість.

Еріка приєдналася до команди, радіючи, що все обійшлося так легко. Приймати участь в боєві вона точно не бажала.

Чоганши почав відлік.

– Тоді на рахунок три. Один, два…

***

Єдине просторе приміщення відкривало чималий простір для маневрів, але нажаль в цьому й полягав недолік – крім статуї, не було жодного місця, де можна було сховатися і непомітно втекти. Нечисленні колони були частиною стін.

 Не хочу мати з магами нічого спільного. Сподіватися, що вони самі заберуться, а про мене забудуть, годі було й мріяти. Довелося вичікувати, скориставшись затишшям, залізти на статую, щоб мати перевагу у висоті.

Це сталося несподівано. Прямо під мною виникло чорне коло, м'язи відразу розслабилися, я відчув, що падаю, але мені було все одно. Таке дивне та водночас знайоме відчуття. Наче лечу, і нехай весь світ зачекає. Потім удар, біль у скроні та голоси надімною, немов мухи дзижчать. В голові зашуміло. Сто відсотків попадання, тобто струсу. Боковим зором, крізь мелькання зірочок, помітив, що в мене тицяють палицями, а основним, що кров просочується в підлогу, як в губку. Мені це не сподобалося. А шосте чуття заволало, що потрібно забиратися звідси.

–…Два.

Перевів перекладач і в цю ж мить я зрозумів, що легко втекти не вийде. Але все ж спробував.

Храм затрусило.

Я, відштовхнувшись від підлоги руками, на низькому старті рвонув між магами і опинився за їхніми спинами. З того боку, де був вихід.

Мав бути.

І гуркіт теж був не випадковим.

Вхідні двері зачинилися. Стало темно. Мене повело вбік, і повз пролетіли дві величезні бурульки.

– Де він? Я в нього влучив?

Навіщо так галасувати? Не бачиш в темряві, так і мовчи. І без тебе голова тріщить. Стоп, чому немає відлуння? У порожньому приміщенні має бути відзвук, а якщо його немає, значить воно зовсім не порожнє.