Пролог

Будівництво храму знаходилося в самому розпалі. В самому центрі майданчика стояв літній чоловік з посохом, так ніби стіни зводилися навколо нього, але саме він керував процесом, віддаючи накази подумки. То була найсильніша людина з понад усіх.

Ось один із робітників звалився без сил, впустивши свій інструмент, короткого жезла. Його відразу огорнуло зелене сяйво, то ж він був змушений повернутися до роботи.

Старий посміхнувся в білу бороду. По каналу думок до нього долинули невдоволення, прокльони і всілякі лайливі побажання. При чому не тільки від зціленого чоловіка. Такий не зламаний дух робітників його завжди забавляв.

Та він не просто так щодня стояв у самому центрі. Він підживлював призовне коло. Отримуючи щиру насолоду від того, що може робити кілька справ одночасно. І ось настав час, коли коло засвітилося. Робітники одразу ж відклали роботу й відступили до стін. Та всі як один стали молитися, ділячись своєю силою зі старцем.

У колі не з'явилася істота схожа на демона з червоним волоссям.

Саме в цей час починалися перемовини. Ірив силою змушував потраплянців долучатися до свого нового світу, а хто відмовлявся…

– «Так, треба ще більше храмів», – стомлено подумав старий, відходячи від мокрої плями на місці де було призовне коло. – «А цей зроблю головним. Добре місце для викликів».

У цей час, колишній одноплемінник «покликаного» лише всміхнувся, він вже нічим не відрізнявся від місцевих. А все тому, що колись вчасно визнав перевагу цієї людини.

«Будівельники» давно перестали боятися прибульців з інших світів, хоч би якими ті були. Більше того, підсвідомо вони бажали, щоб такі з’яви траплялися якомога частіше, адже після них зазвичай йшла перерва.

– На сьогодні це все, – підтвердив їхній господар.

Це вже шостий храм, що збудували його раби, але Іриву цього було мало. Впровадження нової релігії у цей світ лише починалася.