Годинник

Один чоловік, подорожуючи світом, натрапив на Годинник.

Той стояв на високій кам'яній вежі, ніби спостерігаючи за довкіллям.

Це був дивний витвір.

Замість годинної стрілки у нього було Сонце. Земля відображала хвилинну стрілку. А секундною був Місяць.

Цифри на циферблаті були схожі на планети Сонячної системи, а все його тло було всіяне безліччю зірок.

Вся ця система оберталась, крутилась, взаємодіяла між собою, не зупиняючись ні на мить. Спочатку здавалося, що все рухається хаотично, але згодом око вловлювало химерний лад, прихований у цьому русі.

Чоловік довго дивився на нього.

— Що це? Як воно працює? — спитав він.

Ніхто не відповів.

Тоді чоловік почав спостерігати.

Щоразу, коли Місячна стрілка ставала навпроти певної поділки, у світі щось змінювалося.

Десь народжувалася дитина, десь люди зустрічалися, а десь назавжди прощалися. Хтось знаходив своє кохання, хтось отримував довгоочікувану звістку, хтось приймав важливе рішення, а хтось вирушав у дорогу, не знаючи, що вона змінить його життя.

Коли біля поділки опинялася стрілка Землі, зміни ставали масштабнішими. Закривалися підприємства, зростали ціни, люди втрачали роботу або раптом знаходили її, у містах перебудовувався звичний ритм життя, змінювалися долі цілих родин.

Сонячна стрілка додавала подіям значення.

А при певній конфігурації зміни ставали фатальними: починалися війни, відбувалися землетруси та повені, поширювалися епідемії, руйнувалися країни, починалося переселення народів, змінювалися кордони держав, спалахували соціальні потрясіння.

— Значить, годинник керує світом! — вирішив чоловік.

Але старий, який жив біля вежі, похитав головою.

— Ні. Годинник нічим не керує. Він лише показує, що відбувається.

— Тоді навіщо він?

Старий посміхнувся.

— А це вже цікавіше питання.

І замовк.

Чоловік залишився жити біля вежі.

Він багато років відстежував рух стрілок, знайомився з конфігураціями, занотовував збіги, навчився бачити наближення змін. Він усе вивчав і вивчав, але одного дня збагнув, що чим більше він дізнається, тим більше залишається незрозумілого. І скільки б він не досліджував, цілком осягнути цей механізм йому не вдасться.

Він підняв голову від своїх записів і запитав:

— А навіщо творцю цього чуда потрібно, щоб його зрозуміли?

Старий цього разу не посміхнувся.

— Навряд чи йому це потрібно… — замислено сказав він.

Після довгого мовчання продовжив:

— Але, можливо, одного дня у людства виникне питання не про те, що показує цей циферблат.

Чоловік подивився на нього.

— А про що?

Старий кинув довгий погляд на Годинник.

— Про Того, хто його завів.

© Наталія Лещенко, 2026