Розділ 12. Я даремно на права здавала?

Розділ 12. Я даремно на права здавала?

Іванона пішла вперед, бо побачила, що поряд з поштою була виставка сільгосптехніки. Її увагу привернув новенький трактор.

– Агов, сестро, ти ж не збираєшся його угоняти? – тихо запитала Лесіона.

– Угоняти – ні? Позичити? Так, – спокійно відповіла молодшенька.

– Іваноно, ти – невиправна, – мовила Лесіона. – Але ж його зникнення можуть помітити та й на дорогах міста трактор надто помітний.

– А ми зробимо так, щоб він став непомітним, – придумала відьмочка.

– Як? Зменшимо розмір трактора? – здивувалася старша сестра.

– Нєа. Ми його прикрасимо. І я вже знаю чим, – мовила Іванона та пішла до зграйки чоловіків, які неподалік продавали ялинки.

– Тільки не приставай до них, – попросила Лесіона, наздоганяючи сестру.

– Ой, та здалися вони мені! Мене вдома справжній граф чекає, – мовила Іванона та дістала з-за пазухи якесь посвідчення. – Доброї ночі, шановні! – грізно звернулася Іванона до чоловіків. – Що це ви незаконно зрубані ялинки тут продаєте? Знаєте, скільки років потрібно одній ялинці рости, щоб вирости хоча б на пів метра? А у вас тут ялинки по метру й півтора. Термінова інспекція, – мовила Іванона та тикнула в обличчя чоловіків своїм посвідченням.

Де й поділися! Накивали п’ятами за хвилину, залишивши усі ялинки.

– Чудово! – потерла руки Іванона та почала обирати ялинки.

– Мєлка, тепер я розумію, чого від тебе наречені тікають. У тебе невдале фото на документі, який ти їм пред’являєш? – жартувала Лесіона.

– Невдалий жарт. Краще тримай ялинки, – мовила Іванона та вручила сестрі кілька вічнозелених красунь.

Відьмочки з ялинками пішли до трактора. Іванона прилаштувала усі деревця на трактор.

– У тобі пропадає дизайнер, – зробила комплімент сестрі Лесіона.

– Угу, ще кілька хвилин тому ти бубоніла, що тобі щось не подобається, – відповіла Іванона, плеснула у долоні, і на усіх ялинках з’явилися святкові вогники.

– Нічого собі! – здивувалася Лесіона.

– Усі подарунки завантажено, сідай. У нас ще купа справ! – діловито мовила Іванона.

– А хто за кермом? – запитала Лесіона, озираючись довкола.

– Хто-хто? Я! – відповіла Іванона. – Хіба я даремно на права здавала? Я й трактор водити можу.

– Я тебе дуже прошу: не вбий нас, сестричко, – пожартувала Лесіона.

– А ти не бурчи під руку, – мовила Іванона та завела двигун. Трактор заревів так, що відьмочки закрили вуха руками. – Оце заводське недопрацювання! – обурилася Іванона, мовила якесь закляття, і замість гучного дирчання зазвучала святкова музика.

– Отак краще! – погодилася Лесіона.

– Хто у нас у списку перший?

– ЛаРоса. Їй треба доставити подарунок, може розщедритися. Може подарує, якщо не дракона, то хоч книгу на користування дасть, – мовила Лесіона.

– Пристебни ремінь безпеки. Поїдемо з вітерцем, – мовила Іванона, і трактор понісся з шаленою швидкістю.

Відьмочки майже дісталися будинку ЛаРоси, як їх зупинив поліцейський.

– От, гад! Ми й так поспішаємо, – обурилася Іванона.

– Це він тут навмисно стоїть, бо ЛаРоса постійно тут гасає на своїх драконах. От і має ЛаРоса щось йому чаклувати, щоб права не відібрав. Зовсім знахабнів! – обурилася Лесіона.

– Нічого, зараз ми на нього також управу знайдемо, – підбадьорила сестру Іванона.

– Мєлка, тільки без рукоприкладства, – попросила Лесіона.

– Ти що! Усе у межах законодавства! – відповіла Іванона та відкрила дверцята трактора.

– Доброї ночі, леді! Куди летимо? – запитав поліцейський у надії, що зараз щось йому відьмочки начаклують.