Розділ 11. Дива існують!

Розділ 11. Дива існують!

На відділенні нової пошти панував хаос. Система дала збій, і працівники не могли доставляти такі очікувані подарунки.

– Не можуть діти та дорослі лишитися без подарунків на свята! – мовив святий Миколай, поглядаючи на масштаби роботи.

– Але що ж робити? – зажурено сказав хлопець в уніформі нової пошти. – Нас може врятувати тільки диво.

– То будемо створювати диво разом! – мовив святий Миколай, плеснув у долоні, та біля відділення пошти з’явилося чотири пари саней.

– Ого! – терли очі робітники нової пошти. Щойно нічого не було, а за мить аж чотири транспортних засоби.

– Зараз вантажте усі пакунки на сани, вони вас самі довезуть до адресатів, – мовив Миколай.

– Але ж це неможливо! – заперечив один з працівників.

– Для дива немає нічого неможливого! – мовив Миколай. – Щось ви надто сумні та кислі, – святий знову плеснув у долоні, і на кожному працівнику з’явився святковий одяг. У когось обруч з німбом, у когось із заячими вушками, а у того Фоми-невіруючого, з рогами оленя. Миколай також почуття гумору мав відмінне.

– Ого, як Миколай розійшовся! – похвалила святого Іванона.

– А ми задніх пасемо, – обурилася Лесіона. – Що робити будемо? Он всі сани зайняли. Ти диви, які швидкі. Ну, це ж на халяву. А віслючок від подруга не відходить. І як їх розділити? – зажурилася відьмочка.

– Не переживай, сестричко, зараз я щось придумаю, – мовила Іванона.

– Ой, тільки давай, не як минулого разу. Я не хочу доставляти подарунки у літаючій тарілці, – попросила Лесіона.

– Ну, ми ж тоді усіх здивували, ще й привітали зі святами гуманоїдів. Ні, ну в що? Тепер у них на одне свято у календарі стало більше, – мовила Іванона.

– Угу, свято в них точно було, бо я тебе витягнула з їх літаючої тарілки, – закотила очі Лесіона.

– Та подумаєш, тарілка! Моя мітла у тисячі разів зручніша, – з гордістю у голосі мовила Іванона.

– Так, але не думаю, що зараз вона нам допоможе. Як ти містом літатимеш? – запитала Лесіона.

– Ну, раніше мене це не спиняло! – усміхнулась Іванона.

– Ага, але не коли олень зжер майже усю мітлу, – мовила Лесіона та показала, що олень з’їв частину гілочок, які відповідали за навігацію.

– Ах ти ж гад! Одним словом – олень! – обурилась Іванона та відібрала залишки мітли.

– І що ж робити будемо? Нам треба якийсь транспорт, щоб скрізь пройшов. У деяких наших сестричок там такі кучугури, чи бездоріжжя, що дістатися до них дуже непросто, – мовила Лесіона.

– Нічого, я вже щось придумала, – змовницьки мовила Іванона.

– Мєлка, тільки не танк, не динозавр, і не слон, – попросила Лесіона.

– Заспокойся, усе буде гламурно, інтелігентно, швидко та з вітерцем, – пообіцяла Іванона.

– Ти так гарно співаєш, але НЕ вірю, – відповіла Лесіона, бо надто добре знала сестру.