Розділ 3. Літально-віслючина пригода

Розділ 3. Літально-віслючина пригода

– Мєлка, що будемо робити?! Треба його до тями приводити! Спробуй знайти пульс! – командувала Лесіона.

Перелякана молодша сестра опустилася біля Миколая та почала смикати за «халат».

– Мєлка, пульс не там треба мацати! Що ж вас там у тих юридичних вчать! Тебе тільки одні бубонці й цікавлять! – гаркнула Лесіона та опустилася поряд із сестрою, намагаючись вловити пульс.

– Живий? – запитала Іванона.

– Здається, що так, – якось невпевнено відповіла відьмочка. – Треба його якось привести до тями. Через тебе всі без подарунків залишаться.

– Чого це тільки через мене? – обурилася Іванона. – Ти, до речі, також на мітлі сиділа.

– Добре, хай буде через нас, – погодилася Лесіона. – Давай, цілуй його.

– А чого це я? – знову обурилася Іванона.

– Ну, ти ж хотіла у дитинстві бути принцесою та щоб тебе щоранку поцілунком будили. От у тебе зараз є нагода. Ти ж жаба цілувала, щоб він на принца обернувся, то тепер Миколая поцілуй, щоб він отямився.

– Ну, з тим жабом нічого не вийшло, але ж то принц має мене будити, а не я, – заявила Мєлка-капосниця.

– Та цілуй його, якщо хочеш подарунків! – гаркнула Лесіона, а від її крику Миколай здригнувся.

– Бачиш? Живий і цілувати не треба. Я ж казала, що твій голос і мертвого підніме, – мовила із сарказмом Іванона.

– Ой, гарний в мене голос, не заздри, – відповіла Лесіона та перевела погляд на Миколая.

– Я у Раю? Чи в пеклі? – запитав Миколай.

– А ви були чемним хлопчиком увесь рік? – знайшла момент пожартувати Іванона.

– Миколаю, Мєлкій можеш замість різочки принести біту, бо заслужила, – озвалася Лесіона. – Просто сталася невелика літально-віслючина пригода.

– Як це? – протираючи лоба та сідаючи на снігу, запитав Миколай.

– Отак. Ваш віслюк перевищив швидкість та врізався у нашу мітлу, – пояснила Іванона. – Останнім часом на дорогах збільшилася кількість пригод з віслюками.

– Ви щеплення вашому віслюку робили? – придумала на ходу Лесіона, аби вигородити сестру. Хоч капосна, але ж сестра.

– Ні, не робив, – спантеличено мовив Миколай та поглянув на свого віслюка, який стояв неподалік та дивився в одну точку.

– От бачите, а треба. Що це ви не піклуєтеся про свій транспорт? Таз на рік обов’язково треба проходити тех..., ой, віслюкоогляд, – мовила Іванона.

– Вставайте, зараз ми вас на віслюка посадимо і їдьте своєю дорогою, – сказала Лесіона та подала руку Миколаю, щоб він піднявся.

Чоловік став, але трохи похитнувся. Літально-віслючина пригода не минула просто так, а Лесіона так надіялася!

– А що ж з подарунками! – заголосив Миколай, побачивши, що всі розлетілися по всьому лісі. – Як я їх усі тепер позбираю? У мене ж радикуліт!

– От дивись, Мєлка, подобаються тобі чоловіки постарше, будеш за ними шкарпетки по квартирі збирати, бо будуть радикулітні, – прошепотіла Лесіона сестрі.

– Ой, знайшов час, щоб жартувати, – відповіла Іванона, спостерігаючи, як Миколай підбіг до найближчого подарунка та підняв його.

– Миколаю, то мій! – в один голос знову крикнули відьми, бо начаклувати той подарунок для ЛаРоси. Мали ж вони якось реабілітуватися, що поцупили її книгу.