Розділ 8. Ніч Геловіну

Іванона впала у розриту могилу. І не просто впала, а провалилася крізь трухляву кришку горба. Напевно, вона б мала заволати від страху, але ні! Іванона відчула, як чиїсь кістляві руки обійняли її. У  цупких обіймах було комфортно і солодко, що вона б вічно перебувала у них. Але ж Лесіона! От, зараза! Завжди нагодиться, аби зіпсувати момент. Старша сестра волала: «Іваноно, сестричко, де ти?» І волала з такими щирими нотками жалю в голосі, що Іванона вирішила змилуватися над старшою та відповіла:

– Я тут унизу. Зі мною все добре.

– Мєлка, як же ти мене налякала! Я думала, що вже справдилося моє прокляття, і ти під землю провалилася, але ні. І землі ти не потрібна. Нікому, крім мене, – буркотіла Лесіона, розглядаючи, що ж там робиться внизу. – Агов! Шановний, ану бігом прибрав свої кістляві руки від Мєлкої! – гаркнула Лесіона, бо розгледіла, що Іванона не просто так впала, а вже у неї вчепився якийсь суповий набір канібала.

– Ой, а тобі заздрісно, що мене так пристрасно обіймають? – не могла втриматися Іванона.

– Та хай обіймають, на здоров’я, але спочатку, для пристойності, хоча б познайомився той кавалер, перед тим, як руки свої розпускати, – наставницьки мовила Лесіона, намагаючись прикрити свою шию, де Чортяка вже встиг залишити свій гарячий знак. От, біс, нетерплячий!

– То дійсно, моя провина, що втратив дар мови поряд з такою красою. Я так довго чекав на тебе, кохана! – мовив скелет, а Іванона відчула, як б’ється його серце. Хоча, яке серце в скелета? Це магія! Справжня магія, коли кохання здатне творити дива та змушувати битися серце навіть у скелета!

– І кого будемо виконувати? – поцікавився Чортяка, розуміючи, що Іванона не відпустить того кістлявого.

– Думаю, що сьогодні не доведеться працювати лопатою, – відповіла Лесіона.

– Але ж ми домовлялися і ти обіцяла... – почав було Чортяка.

– Шшшш... Усе в силі, – прошепотіла Лесіона, не бажаючи видавати свій план.

– Пропоную вилізти звідси, – мовив скелет та ґречно подав руку Іваноні, а на його палці відьмочка встигла розгледіти перстень з графським вензелем.

Як тільки Іванона та Скелет опинилися на землі (а не в ямі), Скелет ще раз вклонився. Справжній граф, чистокровний джентльмен!

– Ходімо! – наполегливо мовив Скелет.

– Куди? – здивувалася Іванона.

– Одружуватись! – беззаперечно мовив Скелет.

– Усе якось так швидко, – мовила відьма.

– У ніч Геловіну завжди так, а чого чекати? Ловити тіні листопаду? – запитав скелет. – Он і свідки є, – кивнув на Лесіону і Харизматичного.

– Ну, хоча б мамці треба сказати, – мовила Іванона. – Мамо! – гучно закричала.

У небі промайнула хмара, з якої з’явилося обличчя Ксюнесси.

– Лесіоно, не доводь ти її! – заздалегідь почала сваритися мамця.

– А чого одразу я?! – обурилася Лесіона.

– Що це у вас тут? – здивувалася Ксюнесса місцю та двом чоловікам поряд з доньками. – Таки начаклувати! Ще й двох! Мої ж ви відьмочки! Тільки книгу треба віддати ЛаРосі.

– То дозволите нам одружитися? – запитав Скелет.

– І нам? – неочікувано подав голос Чортяка, а Лесіона вирячила на нього очі. – Досить вже бігати від мене, – мовив до відьми, взявши її за руку.

– Ого, я щось пропустила? – вийшла з хмари Ксюнесса. – То коли весілля?

– Сьогодні ж! Чого тягнути? – твердо мовив Чортяка.

– У ніч Геловіну трапляються найдивніші дива, – підтвердив Скелет.

На весіллі зібралися усі відьмочки. Це ж такий привід! Віддати заміж одразу ж двох сестер!

Геловінська ніч була довгою та яскравою. Відьмам здавалося, що все місто вийшло їх вітати та одягнулося у геловінські костюми. Кожен хотів налякати та змусити серце битися швидше, але Лесіоні та Іваноні це не загрожувало, їхні серця і так швидко билися в унісон з їхніми коханими.

Тільки під ранок відьмочки вирішили розійтися.

– А чого це ти мою книгу прихопила? – запитала Іванона, побачивши магічну книгу, яку вони поцупили у ЛаРоси.

– З яких пір вона твоя?! – гаркнула Лесіона.

– Мені ж ще скелета далі оживляти! – відповіла сестра.

– А для чого? Ти ж готувати не вмієш, а Скелета й годувати не треба. Обіймає та цілує він тебе і у подобі Скелета чудово, – підкинула ідею сестрі Лесіона, але та вже вчепилася у книгу з другого боку.

– Руки геть! – заволали обидві відьмочки в один голос.

– Ану віддали книгу! – з’явилася поряд нізвідки ЛаРоса. – Вже Котосова поділили, живодерки, а книгу ділити не дам! – крикнула відьма та відібрала книгу. – Наречені вже є, що ще ніяк не можете поділити? Будете далі між собою чубитися, то уведе якась інша відьма ваших суджених.