Розділ 6. Чортяка

Іванона повернулася з качуром у руках.

– Гарний, жирненький, – мовила відьмочка. – А ти вже тут? Домовилася?

– Звісно, – відповіла Лесіона.

– І Чортяка погодився? –  запитала Іванона.

– Ще б пак! Проти моєї харизми нікуди не дінеться, – зробила собі комплімент Лесіона.

– Ой, це ти про себе? Не лести собі.

– Ну, не про тебе ж, – показала язика Лесіона. – Чортяка сказав, що відкопає будь-кого, на кого ми вкажемо. Пропоную зібрати усі інші інгредієнти, щоб почати чаклувати на місці. У мене є все, крім люстерка. Дай-но те, що Кікімарт надіслала.

– До чого це? Я той рецепт бачила. Не треба мені тут локшину на вуха вішати! – обурилася Іванона.

– Це ж я для тебе стараюся. От оживимо ми нареченого, то чим його годувати будеш? Я ж знаю твої кулінарні здібності, вірніше, їх повну відсутність. А так, локшину збереш, буде що на вечерю нареченому дати.

– Не забивай мені баки! – гаркнула Іванона. – Бери книгу, зілля необхідні та йдемо скелета викопувати!

– Вай, яка ж ти грізна! – мовила Лесіона. – У мене вже все готово.

– Добре, то куди йдемо того скелета викопувати?

– Куди-куди? На міське кладовище.Там вже Чортяка чекає, – мовила відьмочка.

– Добре, сідай до мене на мітлу, бо нинішніми дорогами йти, то можна підбори загубити, а у громадському транспорті таке пекло в годину пік, що демонів туди можна з метою покарання на екскурсію водити, – мовила Іванона поряд з якою з’явилася мітла.

– Очманіти! І це ти мене зараз на свою мітлу посадиш?

– Будеш ще патякати, то підеш пішки, – мовила у піднесеному настрої Іванона.

Відьмочки всілися на мітлу та за лічені хвилини пролетіли над містом, яке горіло помаранчевими вогнями ліхтарів з гарбуза.

– Усе, на місці, – мовила Іванона, злізаючи зі своєї мітли, – Де там той Харизматичний?

– Не переживай, зараз з’явиться, – заспокоїла сестру Лесіона.

– Що роблять у цьому Богом забутому місці такі прекрасні леді? – почули відьмочки з-за спини.

– І це ти називаєш Харизматичним Чортякою? – запитала Іванона, поглянувши на чоловіка з голови до ніг.

– Ти шо?! Це ж сторож! Який Чортяка?

– А чого роги стирчать? – запитала Іванона.

– Я звідки знаю? Ти у його дружини запитай. Он Чортяка, – мовила Лесіона та кивнула у бік, де стежкою йшов Харизматичний.

Високий, елегантний, з шаленим вогнем в очах.

– Щелепу підбери, – прошепотіла сестрі Лесіона.

– Гарячого вечора, красуні, – привітався Чортяка.

– Вже бачилися, – кинула Харизматичному Лесіона. – Це моя молодша сестра – Іванона. Для неї треба скелет відкопати.

– А він їй точно треба? – запитав Чортяка.

– Твоє діло копати, а не питання ставити, – обурилася Лесіона та штовхнула Мєлку в бік.

– І кого відкопувати будемо? – поцікавився Чортяка.

– Нам треба джентльмен.

– Завдання із зірочкою. Це елітне кладовище. Тут бізнесменів та політиків ховають. Які з них джентльмени? Хіба що у закинутій старий частині кладовища, серед давніх склепів кого знайдете, – розмірковував Харизматичний.

– Вели до склепів. Не треба бізнесменів. Ще ті скнари, – мовила Іванона.

– Молоді люди, я вам можу підказати, де найстаріші могили, – знову почувся  голос сторожа. – Тільки без вандалізму. Бо роблять селфі-шмелфі, а потім вази з могил зникають.

– Веди! – погодилася Лесіона.

– Тільки заздалегідь хочу обговорити платню, – відповів чоловік, бо знав сучасну молодь. Одягнуть страшні костюми, а як углиб кладовища зайдуть, ворон десь каркне, то їх вітром здуне. І ніякої платні не отримаєш.

– А що треба?

– Дві пляшки, – тихо мовив чоловік, озираючись.

– Холодної мінеральної води з газами? – пожартував Чортяка.

– Горючої води. Я гази сам зроблю, – усміхнувся чоловік.

– Буде тобі горюча вода. Веди! –  повторила Лесіона.

– А ти покажи пляшки. Звідки я знаю, що не обдуриш?

Лесіона закотила очі, але відкрила полу плаща під яким було кілька пляшок з зіллями.

– А на вигляд культурні, – прошепотів сторож та рушив у глиб кладовища.