Розділ 5. Інгредієнти

Лесіона пробіглася очима по інгредієнтах заклинання.

– Нумо чаклувати! Вже не терпиться того джентльмена побачити! – стрибала від нетерплячки Іванона.

– Зачекай!

– Чого чекати?! – обурилася відьма. – Це ти хочеш для себе приберегти? Нічого в тебе не вийде! Це мій наречений!

– Не репетуй! Я інгредієнти читаю. У тебе у шафі є скелет?

– Ну, у кожної з нас є свої скелетики в шафі. Як же без таємниць, – мовила Іванона.

– Я не про те. До заклинання потрібен скелет, – пояснила Лесіона.

– Ну, і що тут складного. Десь дістанемо, – відповіла Мєлка.

– Ніби ті скелети можна будь-де знайти, – закотила очі Лесіона.

– Ну, можна взяти в кабінеті біології у найближчій школі, – відповіла Іванона.

– То тобі наречений живий джентльмен потрібен, чи пластмасова лялька Кен?

– А до чого тут це?

– Ти дійсно вважаєш, що у школі справжні кістки? – з нотками знущання запитала Лесіона.

– Не знаю, але наш шкільний пес постійно тягав кістки з того скелета та учитель ганявся за ним по школі, – пригадала Іванона.

– Угу, то в того скелета ще якихось кісток не вистачатиме?

– Ой, все! Який в тебе план? – вирішила погодитися з сестрою Іванона, бо кортіло їй якнайшвидше отримати нареченого.

– Де найбільше скелетів?

– На цвинтарі...

– Саме так! Відкопаємо!

– Ти здуріла! – заволала Іванона. В мене ж манікюр!

– Ніхто тебе не змушує копати. Є в мене один знайомий Чортяка з лопатою. Розберемося. Тут ще є деякі інгредієнти, – мовила Лесіона.

– А ти знаєш, що викопування скелета з землі є незаконним. Це я тобі як юрист кажу, – мовила Іванона.

– Добре. Залишишся без нареченого, – усміхнулась старша сестра.

– Ні, ну ми ж його не пошкодимо, а зробимо для нього ж краще. Дамо йому друге життя, – на ходу придумала Іванона. – Але якщо щось піде не так, то я на тебе все спихну, тихіше додала Мєлка.

– Я все чула. Ну, ти ж у нас дипломований юрист. Усе знаєш, усе вмієш, – мовила Лесіона.

– Так. Якщо що, то не буду тебе куточком лякати, а можу знайти інші способи впливу, – розійшлася Іванона.

– Хм... І які ж? – підняла куточок рота Лесіона.

– Доведу твою вину! Скажу, що то ти скелета з землі викопувала, – діловито мовила Іванона.

– Ой, Мєлка, прямо злякалася, – знущалася Лесіона. – Мені сухарі вже починати сушити? Чи сама будеш щодня приносити?

– І доведу, що ти мене дістаєш та обзиваєш! – жалілася Іванона.

– А я доведу, що ти маленька. Не можеш дати відсіч, постійно мамцю кличеш, щоб допомогла та інших насварила. Ти і в суді мамцю також покличеш, коли щось не так піде? Та в тебе взагалі, навіть не роздвоєння, а розтроєння особистості, – відповіла Лесіона, але коли побачила, що сестра зараз вибухне, перевела розмову на інше. – Отут в книзі написано, що крім скелета треба живий птах.

– От твій Совчик і згодиться, – одразу придумала Іванона.

– Руки геть від Совчика! – заволала Лесіона. – Це ще ЛаРоса не в курсі, що з Котосовом сталося, а ти готова й далі її творіння нищити.

– Ну, можна павича десь взяти, – запропонувала Іванона.

– Угу, щоб той наречений вийшов самозакоханий та пихатий, як павич?

– Тоді голуба, – запропонувала Іванона.

– Ой, от тільки не голуба! Далися тобі ті голуби. Скрізь їх пхаєш. Було б добре пінгвіна, чи лебедя, але їх дістати важко.

– Пінгвіна?

– Чому б ні. Вірний би був той наречений, про родину б дбав.

– Так, шкода, що з пінгвіном не склалося. В як щодо качура? – запропонувала Іванона.

– Чудовий вибір. Головне, щоб не гусак та не індик був, а качур, бо якщо їх візьмемо, то буде гасати за тобою наречений по всьому лісу.

– От не думала, щоб джентльмена начаклувати, то стільки мороки. Уявляю, як ЛаРоса заморочується, щоб дракона начаклувати, – розмірковувала Іванона.

– Інші інгредієнти, які у списку, в мене є. Ти йди за качуром, а я пошукаю Чортяку, –  запропонувала Лесіона.

– А чого ти до Чортяки підеш, а на мене качура спихнула? – запитала Іванона.

– Добре. Ти його шукай, а я качура знайду, – легко погодилася Лесіона, бо була впевнена, що сестра не знає того Чортяки.

– І де той Чортяка? І який він? – запитала Іванона.

– Десь у своєму лісі, де вже не одну душу прикопав. Кажуть, що той ліс називають Лісом втрачених душ, – наганяла страх на молодшу сестру Лесіона. – Не в одного він вимагав печінку, а деякі стверджують, що одна відьма мусила сто разів казати йому компліменти, щоб не з’їв її печінку.