Розділ 1. Мета, що об’єднує

– Іваноно, негайно припини істерику та поклади книгу! – гаркнула на сестру відьма.

– Це моя книга! – заволала Іванона.

– Ну, не зовсім твоя. Ми її разом поцупили у ЛаРоси, тож разом і користуватися маємо, – спокійно відповіла Лесіона, бо знала нестерпний характер молодшої сестри.

– Ти завжди у мене все відбираєш! – тупнула ногою Іванона.

– Я? – подивилася на сестру, наче на малу дитину, Лесіона.

– А хто ще? Усі інші сестри нормальні, а ти, ти... Ти – відьма! – пінилася Іванона.

– Отакої! Приїхали. Дякую за комплімент, п’явко, – сказала Лесіона та, користуючись моментом, відібрала у сестри книгу із заклинаннями.

– Це я п’явка?

– Ага. Лікувальна. П’єш кров не гірше за вампіра, – відповіла Лесіона.

– А ти! Ти! Жаба!

– Добре, то з п’явкою ти погодилася? – продовжила дратувати сестру Лесіона.

– Мамо! Вона мене знову обзиває! – гучно вигукнула у небо Іванона, що аж дерева почали хитатися.

– Угу, поклич, поклич мамцю. Ніби їй немає що робити, як мене в куток ставити, – хмикнула Лесіона.

– Твоє місце у кутку! Мамця завжди тебе туди відправляла, коли ти мене діставала, – ображено мовила Іванона.

– І що? В мене був ідеальний куточок: зручне крісло, фікус, зіллячка усілякі, камін, книги. До мене частенько інші відьмочки приходили, бо ти на усіх сестер скаржилася мамці, щоб їх також у куток поставили.

– Дівчатка, досить сперечатися, – почувся голос Ксюнесси – відьми, яка дала життя багатьом відьмочкам та хоч більшість з її дітей були дорослими та самостійними, вона наглядала за ними. Ось і зараз з чорної хмари з’явилося обличчя Ксюнесси і вона втомлено подивилася на своїх дівчат. Лесіона спробувала заховати книгу, яку вони поцупили у ЛаРоси, але від прискіпливого погляду мамці не можна було нічого приховати. Завжди все бачила, знала, помічала. І коли ж тільки встигала? Відьма!

– Старша мене ображає! – ображено мовила Іванона.

– Як? – закотила очі Ксюнесса.

– Каже, що я бридка п’явка, яка гірше за вампіра і що я істеричка, – одразу відповіла відьмочка.

– Це я таке казала? Коли? З того всього я казала тільки те, що ти п’явка, але якщо ти себе вважаєш бридкою, то я не буду сперечатися. Тобі видніше, – знову підколола сестру Лесіона.

– Мамцю, зроби щось! Перетвори її на жабу! Вона ж не сестра, а якась навіжена! – волала Іванона поки мамця сканувала поглядом все довкола і таки побачила поцуплену книгу.

– Що це?! – грізно запитала Ксюнесса та з хмари з’явилася рука, яка показала у напрямку книги.

– Де? – увімкнула «трамвай» Лесіона. – Це я собі нові туфельки придбала, – спробувала перемикнути увагу мами на взуття та відсунути книгу далі.

– Це ж книга ЛаРоси, яку вона шукає. То це ви її поцупили?! – запитала мамця, аж загриміло в небі.

– Це вона! – в один голос вигукнули відьми та показали пальцями одна на одну.

– Знову?! – запитала Ксюнесса та поглянула на відьмочок. – Коли ви вже припинене робити каверзи сестрам?

– То все вона! – знову синхронно прозвучали звинувачення.

– Лесіоно, для чого вам книга? Добре знаю, що то справа ваших рук, – нетерпляче мовила Ксюнесса.

– Це старовинна книга нашого роду. ЛаРоса вже надто довго нею користується. Ми також хочемо. Вона вже собі он скільки драконів створила, – розповідала Лесіона.

– І Котосова, і Білкодуха, і Часожера! – додала і свої п’ять копійок Іванона.

– Я вже мовчу, що вона знає усі ті заклинання на зубок та може сама що завгодно наалхімічити, – пішла у наступ Лесіона.

– І в неї є такий апарат алхімічний, який створює воду, що горить, – знову втиснула свою репліку Іванона.

– Що горить, кажеш? – здивувалася Ксюнесса.

– Угу! – закивали головами обидві сестри.

– Добре, з цим розберуся, але вам для чого книга? Що ви хочете начаклувати? – запитала Ксюнесса.

– Нареченого! – знову синхронно відповіли відьмочки.