Розділ 15. Пророцтво Сократа

Розділ 15. Пророцтво Сократа

– То лежала я на операційному столі та згадувала своїх наречених. Ніхто не зачепив мене так, як Лев, ні до кого я не мала такого почуття, як до нього. Але думка про ту кляту Галатею не давала спокою. Та ім’ячко таке гарне, як не крути. Таким іменем якусь чучундру не назвуть. І тоді в мене в голові наче вистрілило! Це ж кохана легендарного Пігмаліона, який створив її своїми руками! Дійсно, мій Лев був скульптором мого обличчя та тіла, – розповідала я.

– Як романтично!

– Добре, що ти усіх тих наречених подалі відправила!

– А що далі було? – запитав офіціант у якого на руках вже сиділа піратка. Не дійде вона до мого агентства. Тут вже свою долю знайшла.

– А далі я відкрила очі. Першим, кого я побачила, був Лев, який мені усміхався. Після операції він усю ніч провів біля мене та тримав за руку, як я потім дізналася.

– Елю, як почуваєшся? – запитав мене тоді Лев. А сам весь такий гарний, у медичній уніформі. Мммм... Красунчик, а не чоловік.

– Добре, – мовила тоді я та спробувала піднятися, але він не дозволив.

Перше, що я побачила – бинти. Ото я себе тоді відчула мумією, як той барон фон Штрудель. Тільки моє тіло не було таким, як гнилий банан, а міцне і пружне. Приємний сюрприз мене чекав, коли своїми руками налапала свої груди. Ооооо, Лев – не чоловік, а мрія! Замість моїх еммм... моєї кураги, я намацала гарні персики третього розміру. То був приємний сюрприз. До моєї тонкої талії та гарної дупці ще й пишний бюст... Ой, переплюнув Лев Пігмаліона.

Мені кортіло знати усі ті бинти та побачити себе, але він сказав, що це можна буде зробити через кілька днів. Щодня мій Левусик приходив до мене в палату, приносив харчі та ми довго розмовляли з ним.

Максиміліана не можна було лишити у лікарні і Лев забрав його до себе додому. І уявляєте?! Та нагла морда не тільки із задоволенням ніжився у його обіймах, але прижився у Лева! Мені й досі, часом, здається, що мій фамільяр більше любить мого чоловіка, ніж мене. Оце годуй кота, піклуйся, а він до чоловіка більше лащиться, а мені може вранці й мишу принести у ліжко. Хоч знає, паразит, що боюся мишей страшенно.

Вірним мені лишився Сократ. Як тільки Лев дозволив підніматись з ліжка, я впустила до своєї, між іншим, VIP-палати свого фамільяра ворона, який стукав дзьобом у вікно та просився до мене.

Ніколи я не бачила свого фамільяра таким веселим та грайливим. Не хотів він до Києва перебиратися, бо, бачиш, йому повітря не подобалося. А тут, сяяв, мов у Максиміліана дзвіночки. Я вже думала, що якусь столичну сороку вже собі пригледів з київським елітним гніздом на Печерську. Але коли заспівав Сократ, то я зрозуміла, що щасливий він, бо мене, нарешті, прилаштувати у надійні руки надумав.

«Ти признайся мені, де ти Лева шукала?

Ти його за два дні, сильно причарувала!

Він із тебе зробив – найчарівнішу кралю!

Бачу: спільне кохання вас чекає надалі!

Щире кохання не шукай вечорами.

Він для тебе єдиний! Тільки Лев! Повір!

Бо твоя врода – хірургічна робота,

Професійна робота, бачить зір!

На одруження з Левом, можеш мати надію,

Бо давно уже ти увійшла в його мрії!

Щире кохання вас обох поєднає!

Як погляне на тебе, його погляд палає.

Лев – твоя доля, твоє сонце і зорі,

Твій єдиний у світі океан любові!»

Як вам передбачення Сократа?