Розділ 14. Наречені: капелюх і копита

Розділ 14. Наречені: капелюх і копита

– Життєрадісний та завжди веселий Шалений Капелюшник. Йому привід не давай, аби сміятись та шити капелюшки. Він мені сподобався своєю життєвою позицією. Усі негаразди він зустрічав із усмішкою та постійно перебував у творчому пошуку. Міг створити головний убір за кілька хвилин і з будь-чого. Його фантазія буяла яскравими фарбами. Усе здавалося б було, на перший погляд, чудово, але коли я поглянула на нього уважніше, то побачила, що він далеко ні Джонні Депп. Капелюшника не дарма називають шаленими. Депп – красунчик у порівнянні з Капелюшником, у якого вирячені очі та довга борода у якій він ховає голки, щоб можна було у будь-який момент пошити новий капелюх. Його яскравий одяг, ґудзики і капелюхи, які скрізь, навіть там, де ти їх не чекаєш.

Звичайно, якби я вийшла заміж за Капелюшника, то мала б тисячі головних уборів, але мені достатнього було моїх, бо ті, що створював він були дещо провокативними. То вороняче гніздо на капелюсі прилаштує, то вуха віслюка пришиє, то стільки каміння на капелюх причепить, що голову у різні сторони хилить. Стати жертвою такої криси я не наважилася. Але він закохався в мене, ледь відбилася від нього. Максиміліан ховався від нього щоразу, коли Капелюшник приходив у гості. Капелюшник бажав щоразу одягнути капелюх і моєму фамільяру. Одним словом – додав він сивих смужок моєму вусатому другу.

А Сократ співав пісню про чорнявого Іванка, як тільки бавив Капелюшника на порозі:

«Шалений Капелюшник –

шалений дуже сильно!

Він дуже покохав, ой крепко покохав

він відьмочку свавільну!

А відьмочка мінлива,

а відьмочка прекрасна,

А сяє відьмочка, а сяє відьмочка,

мов в небі зоря ясна!

А шиє Капелюшник,

лиш капелюхи вдало!

Нашив вже триста штук, нашив вже триста штук,

й усе йому ще мало!

Вже сколоті всі руки,

сидить вже сам зелений!

А все тому, що він, а все тому, що він –

Шалено-пришалений!"

Ледь позбулася того нареченого.

– Елю, от ти скажи, невже не було такого нареченого, від якого серце тьохнуло? – запитала дівчина у костюмі Пікової дами.

– Ой, був один наречений за якого я ледь не вийшла заміж. Такий гарячий, пристрасний, красунчик. Я біля нього мліла і танула, мов свічка. Чорнявий, з пекельною засмагою, вогниками в очах та неймовірною фігурою. Мммм... Накачаний, високий, м’язистий, сильний. Мрія, а не наречений! А які слова він говорив, а як притискав до себе, а як цілувалася. Харизматичний чортяка, нічого сказати! Очей не відірвати, щелепа так і відвалювалася, як його бачила, а серце вилітало з грудей.

– То чого ж не вийшла за нього заміж?

– Також був шалений?

– Втік?

– Покинув? – знову почали озвучувати свої версії дівчата.

– Ні, я його покинула та виставила за двері, – розповідала я далі про свого недонареченого.

– Чому?

– Чим провинився?

– Образив? – знову цікавились присутні.

– Цей харизматичний чортяка виявився кобелиною, ще гіршим, ніж вовкулака та Цербер разом взяті. У нього була кохана відьма у кожному місці, якій він соловейком заливав, який він закоханий, яка вона одна-єдина, прекрасна і неповторна. Добре, що Сократ сказав, як його ім’я, згадавши Тіну Кароль:

«Його ім’я чорт звичайний,

Хоч демоном всі зовуть.

Насправді він – кобелина

І це його перша суть!

Його скрізь і всюди люблять,

Довкола кохають всі,

Йому довіряють люди,

Не знають в усій красі.

Я кажу слова:

Від себе жени чорта!

Я тобі кажу:

Жени кобелину ту!!!

Це вже потім мені інші відьмочки розповідали, коли ми зібралися на шабаш, що він кожній казав одні й ті ж слова. Але виявився ще тим негідником, бо у всіх після його візиту зникала якась дорога річ. У когось сережки, у когось намисто, у когось колечко. Та всі відьмочки вирішили йому помститися. Ви думаєте, чого у чорта роги є? Це ми начаклували, щоб знав, що не тільки він може роги ставити іншим! До скону буде ходити з рогами, кобелина така!