Розділ 10. Фамільяр-віщун

Розділ 10. Фамільяр-віщун

– Та лишіть ви Юлю у спокої! Вона, звісно, ще та штучка, але вона гарна і добра дівчина, майже завжди, – мовила я. – Собак у моєму шлюбному агентстві, як і тарганів немає. Щури, якщо чесно, були, але вони перевиховалися і перетворилися знову на людей, але на чемних та порядних. Другий фамільяр – мій вірний помічник – ворон Сократ. Розумний, аж страх!

– Та який ворон! Немає в тебе на роботі ніяких воронів!

– Нічого собі ім’ячко – Сократ!

– Так Сократом же твого папугу звати! – нарешті хтось пригадав мого розумника-помічника.

– Сократ, насправді, ворон. Також чорний, як ніч. Але довелося дещо змінити колір його пір’я, бо якби у клітці в офісі стояв ворон та говорив людським голосом, то це точно не сподобалося б відвідувачам, а так, папугу усі сприймають, як належне.

Я до нього сама часто прислухаюся, бо він тонко відчуває людей. Бувало, як закричить у клітці: «Кобелину притискай до тину! Кобеляку на гілляку!» – одразу стає зрозуміло, який клієнт до мене завітав. А бувало, що кричав:

«Серце красуні здатне на зраду...

Жени її звідси, – дам я пораду!»,

або:

«Карiї очі, чорнії брови,

Темні, як ніяка, ясні, як день...

Хто покохає тую дівчину –

Буде він справжній дурень-олень!»,

чи:

«Ох, та дівчина-полтавка,

Всі зовуть її Наталка,

Дівка страшна й некрасива,

Але в грошах її сила», а найбільше люблю його:

"Ой, у лузі червона калина похилилася,

До нас в офіс справжня українка нагодилася,

Вона борщу смачного зготує. Ой зготує!

Чоловіка свого вона щиро гей-гей причарує!»

– І що, справді той папуга-ворон таке видає? – запитав офіціант.

– Ой, а я пам’ятаю, як Сократ кричав моєму нинішньому чоловікові:

«Хапай її міцно своїми руками,

Живіть разом в мирі, подалі від мами» – пригадала дівчина у костюмі дияволиці.

– А мені кричав:

«Я королеву ночі сьогодні хочу

Зробити щасливішою від усіх!

Вона прекрасна краля з якою точно

Цього парубка чекає успіх!» – подала голос ще одна щасливоодружена подружка Елі.

– То це він тоді мене так попереджав про мого майбутнього вже колишнього чоловіка-скнару:

«Ти казав, що у п’ятницю,

Дасиш гроші на річницю,

А від тебе не копійки,

Кажеш ти, що я злодійка.

Я від тебе заберуся

Та із іншим полюблюся!»

– Так, я ж казала, що він бачить людей, – мовила я.

– Ой, а мені тоді твій Сократ кричав:

«Ти і Слава – кльова пара

Роза і тюльпан.

Буде в вас обох кохання,

Наче ураган» – мовила дівчина у костюмі янгола, чий чоловік був власником мережі секс-шопів. – І правду ж сказав тоді!

– А мені тоді передбачив:

«Розкривайте, хлопці, очі

Та хапайте це дівча!

Хто щасливим бути хоче –

Ось красунечка вам ця!» – пригадала ще одна дівчина.

– Так, Сократ ще той віщун. Часом, як заспіває:

«Цвіте дівка, пишна пава,

Пір’я опадає,

Кожен знає, що та курка

З півнями гуляє»,

або:

«Прийшла дівка в офіс,

Хоче женехатись,

А від неї хлопці

Хочуть всі ховатись»,

чи ще:

«Так у світі повелося,

Зробить з чоловіка лося,

Зробить доворогового лося...» – пригадувала я перли, які видавав мій ворон-папуга. – Це ви ще не чули, що співав мій фамільяр кавалерам, які до мене світилися.