Розділ 10. Вихований хлопчик

Розділ 10. Вихований хлопчик

– От що ти мені товкмачиш одне й те ж саме! – визвірилася Лесіона на голос з телефона, який сповіщав, що «Абонент знаходиться поза зоною досяжності...». – Невже так важко слідкувати, щоб телефон був зарядженим. Тільки прийди додому, Мєлка!

– Угу, ти ж мене сама до відділку відправила, а тепер я винна, – неочікувано прозвучав за спиною відьмочки голос Іванони.

– Ти мене до інфаркту доведеш! Можна з’являтись, не як мара? – обурилася Лесіона. – Як там у відділку?

– Не знаю, не була... – відповіла Іванона, ледь не наспівуючи.

– От гад той Купідон! Невже схибив?! Та я йому усе пір’я повидираю! Геть сказився! – почала обурюватися Лесіона.

– Не варто на крилатого намовляти, цього разу не схибив, – заступилася Іванона.

– То чого до відділку не доїхали? Висадив? Автівка зламалася? Ти його покусала? – почала висувати свої версії Лесіона.

– Ну, не доїхали, бо виникли певні обставини. Автівка не зламалася, але я його таки покусала. Зовсім трошки. Йому сподобалося, – солодким голосом мовила Іванона.

– Угу, все з тобою ясно, – відвернулася від сестри Лесіона. Увесь вигляд Мєлкої волав, що відьмочка закохалася. – То розповідати таки ти нічого не збираєшся. Добре-добре... Я тобі ще пригадаю.

– Чого це не збираюся? – здивувалася Іванона.

– То з тебе кожне слово треба кліщами витягати?

– Ой, а тобі все треба знати.

– Зовсім мені те не цікаво, – змінила стратегію Лесіона. – Купідон точно промазав.

– А от і ні! – обурилася Іванона. – Ми їхали, але рація Матвія ожила та з неї почувся хриплий голос, який кричав одні матюки, – почала розповідати Іванона. – Матвій якось зрозумів, що саме кричав голос з рації та відповів, що ми зовсім поруч. Склалося так, що було оголошено операцію «Перехоплення», якийсь злочинець втік з в’язниці і прямував у нашому напрямку. Матвій зупинив автівку, попросив мене посидіти у машині, бо побачив чоловіка, який відповідав усім прикметам.

– І ти залишилася в автівці? – запитала Лесіона, добре знаючи свою сестру.

– Звісно, що ні! Уявляєш, той рудий побачив мого Матвія...

– Ого! Вже «мого»? – не стрималася Лесіона.

– То тобі цікаво?

– Розповідай, що ти з тим злочинцем зробила? – запитала Лесіона.

– А звідки ти знаєш, що я щось з ним зробила?

– То була б не ти, якби лишилася осторонь.

– Ну, той злочинець почав бійку. Матвійчик гарно його скрутив, але у якийсь момент той гад схопив у жменю землю та кинув йому в очі. Матвій не очікував, а той гад скористався моментом та вирвався, але тут йому перегородила шлях я...

– Звучить загрозливо. То ти його там не вбила?

– Ну, дихав? Значить, живий.

– Я в тобі не сумнівалася. Ти в мене спритна, – похвалила сестру Лесіона.

– Ого! В тебе температура, що ти мене похвалила?

– Це одноразова акція, не зважай.

– Доведеться тепер тобі мене хвалити частіше, бо перед тобою працівниця поліції, яка буде тримати місце у безпеці.

– О! Ховайтеся та стережіться, злочинці, бійтеся, злодюжки! – грізним голосом сказала Лесіона та розсміялася. – А Матвій як?

– Ну, тепер ми з ним напарники. Це він мене рекомендував керівництву та так розписав мої таланти, що я зашарілася...

– Ну, він тобі віддячив, що ти допомогла йому зловити злочинця?

– Угу... Тричі, – закусила губку Іванона.

– Вдячний. Вихований хлопчик. І що ж далі?

– Ну, завтра я йду на роботу, а після роботи на побачення, – ділилася планами Іванона.

– Побачення – це добре. Я вже бачу ваше щасливе майбутнє, – усміхаючись, мовила Лесіона.

– Ш-ш-ш! Не спойлери! То вже зовсім інша історія...

Дякую, що були з Лесіоною та Іваноною. Радію вашим коментарям та вподобайкам.

Хто знає, можливо, у цієї історії ще буде продовження.