Розділ 7. Без мами

Розділ 7. Без мами

Іванона у гарному настрої пішла геть. От тільки ще маминої бубочки у її житті не вистачало! Ще нянькою кавалеру вона не була. Добре, що усе так завершилося. Звісно, є осад, що кавалер «підюбочний» попався, але добре, що одразу з мамою прийшов. Показав усі свої козирі.

Іванона мала план Б та В. Вже розуміла, що достойних кавалерів треба зі свічкою шукати, тож призначила одразу два побачення сьогодні. Добре, що друге побачення мало відбутися неподалік та не довелося довго чекати.

Іванона сподівалася, що другий кавалер прийде без мами, ще одну «мамину квіточку» вона б не витримала. Цього разу їй пощастило. Кавалер прийшов без мами, але не один.

У призначеному місці, у відповідний час кавалер стояв з букетом та трьома повідками з собаками.

– Ой, які милі собачки! – спочатку зраділа Іванона, побачивши кавалера.

– Вітаю! Радію, що ти любиш тваринок. Це тобі, – мовив чоловік та передав дещо «втомлений» букет. Видно, що квіти бачили кращі часи та їх вже трохи життя потріпало.

– Дякую, – чемно відповіла Іванона та змовчала про стан квітів. Хто знає, що з ним сталося. – То ви любите тварин?

– Обожнюю. Не дарма кажуть, що собака – вірний товариш людини. Собаки ніколи не зрадять, не підведуть, – натхненно говорив чоловік. – Це – Річардсон, це – Аріель, а це – Люсія.

– Такі цікаві імена, – зацікавилася тваринами Іванона. – А хто з них Річард, а хто Люся?

– Не Річард і Люся! – визвірився кавалер. – А Річардсон та Люсія.

– Добре, запам’ятала, – вирішила змовчати Іванона, але хотіла вже поставити питання, чого він з тими собаками на побачення прийшов. – У тебе аж три улюбленці? Усі твої?

– Не три. Їх у мене дев’ять, – гордо мовив кавалер та почухав свою голову, синхронно з псом, який сидів біля його ніг. – Адерабль, Персифона, Клеопатра, Баронеса, Сиріус, Маркіза, – із гордістю розповідав чоловік.

– То у тебе і коти є? – запитала Іванона.

– Ні! Які ще коти? В мене алергія на цих блохастих! Не люблю їх! – мовив чоловік і аж плямами пішов.

Іванона змовчала, що має кота-фамільяра, бо вже розуміла, що і з цим кавалером не складеться. Вона любить тваринок, але не настільки.

– Просто я подумала, що кличка Маркіза більше пасує коту, ніж собаці, – додала відьмочка.

– Дурниці. У Маркізи такий характер, що вона справжня титулована леді. Має собачий паспорт та нагороди, – розповідав чоловік, якого пси тягнули у різні сторони.

Далі була півгодинна лекція про породу чотирилапих та їх перемоги у виставках та конкурсах. Іванона намагалася втулити десь слово, що їй вже час йти, але чоловік настільки захопився, що має вільні вуха, що користався цим на повну.

У якийсь момент одна з собачок сходила на травичку. Чоловік, ім’я якого Іванона вже забула, бо чула тільки клички його улюбленців, дістав з кишені пакетик та звернувся до відьмочки.

– Чи не могла б ти прибрати за Аріель? Я дотримуюся європейських цінностей та прибираю за своїми улюбленцями.

Треба було бачити вираз обличчя Іванони.

– Це ти зараз до мене? – запитала вона, сподіваючись, що їй почулося крізь гавкіт Аріель.

– Звісно. То буде невеликий тест-драйв на нашу сумісність. За тваринами треба доглядати, їх необхідно любити, пестити, вигулювати о четвертій ранку. Вони як діти, – натхненно промовив чоловік, а Іваноні здавалося, що ще трохи і він висолопить язика та буде хекати, як той Річард-Річардсон, хай йому грець!

– Ні, це вже без мене! Я ще на побаченні гівняшки за собаками не прибирала! – розсміялася в обличчя чоловікові Іванона.

– Яка ж ти черства та бездушна! Ти не пройшла перевірку! Ти нам не підходиш! – пафосно мовив чоловік та схилився, аби прибрати за своїм улюбленцем.

– Ой, я неймовірно щаслива, що не пройшла кастинг! – мовила Іванона і, не чекаючи відповіді, розвернулася на підборах. Попереду було третє побачення, і вона щиро сподівалася, що там її не змусять прибирати за хом’ячками та вигулювати крокодилів.