Розділ 6. Мамина бубочка

Розділ 6. Мамина бубочка

Лесіона розкрила сестричці істинне обличчя шейха. Але чоловік не розгубився та пообіцяв наступного разу знижку зробити та обрати найсвіжіші фрукти.

– Ой, Іваноно, ходімо додому. Не бути тобі шейхинею. Але то, може, й на краще. Заберуть тебе від мене, з ким я буду сперечатися?

– Не хвилюйся, я й по телефону вмію сваритися, – усміхнулася відьмочка.

– Ходімо додому, я приготую щось смачненьке.

– Ти йди, а в мене ще сьогодні одне побачення призначено, – мовила Іванона.

– І коли тільки встигла?

– Ти ж сама казала, що все має бути із запасом. От і я запасний варіант маю, – відповіла Іванона.

– Мені із тобою лишитися?

– Ні, йди. Я сама розберуся.

– Добре, Мєлка. У разу чого, телефонуй. Я швидко розберуся з твоїми кавалерами, – мовила Лесіона.

– Отого я й боюся, – прошепотіла Іванона.

Лесіона пішла додому, а Іванона, у передчутті, чекала на наступного кавалера. І він прийшов у домовлений час. А де не сам... З мамою.

Тепер перед Іваноною стояв чоловік акуратно одягнений, у випрасуваній сорочці, у штанах зі стрілками, начищених туфлях та з яскравим шарфом на шиї. Іванона могла б його назвати привабливим, але половину обличчя займали великі окуляри, які через товсті лінзи, збільшували його очі до аномальних розмірів.

Спочатку до Іванони підійшла епатажна жінка, яка з усіх боків оглянула її. Добре, що не попросила зуби показати.

– Ти – Іванона? – запитала жінка, прикривши око.

– Так, добрий день, – спробувала, для початку, бути чесною відьмочка. – А ви хто?

– Я? – перепитала жінка, ніби це мало було одразу ж зрозуміло Іваноні і без пояснень. – Я – мама отого красеня. Олежику, йди сюди. Можна знайомитися. На перший погляд – приємна дівчина, а там  подивимося.

Олег підійшов ближче, тримаючи в руках одну велику троянду.

– Дай дівчині квіточку. Але обережно, не поколися там шипи гострі. І натягни шапку, бо одне вухо виглядає, – останнє речення жінка сказала досить суворо, що Іваноні й самій захотілося натягнути шапку, але в неї її не було, а був розкішний капюшон з хутром.

– Добрий день, – нарешті спромігся привітатися Олежик. Чоловік простягнув троянду, але таки вколовся. Він замахав рукою та почав неї дмухати. У Іванони склалося таке враження, що він зараз почне рюмсати.

– Дай сюди руку. Я зараз антисептиком побризкаю, – мовила жінка та полізла у свою чималу сумочку. – Боляче? Я ж просила, бути обережним!

Іванона стояла та дивилася на все це.

– І шарфа поправ! Он, вся душа розхпистана! Не вистачало, щоб ще горло боліло, – грізно мовила жінка та поглянула на Іванона. – Дивись ніяку інфекцію не підхопи, бо ходять тут усякі, бактеріями дихають.

– Я здорова! – чомусь вискочило з Іванони.

– Довідка вад лікаря є?

– А що, треба було? – намагаючись стримати сміх мовила відьмочка. Першим їх бажанням було – розвернутися та піти, але вирішила тут подивитися далі на цей цирк.

– Звісно! Шлюб – дуже серйозна справа! Партнери мають бути здорові. Чи були в роду спадкові хвороби?

– Та це ж перша зустріч, який шлюб? Чи ще до того дійде, – усміхнулась Іванона, бо чоловік стояв та розглядав бруківку, поки мама вирішувала його долю.

– Дійде. Я доведу! То були спадкові хвороби? – повторила запитання жінка.

– Спадкові з хвороб не було, були тільки відьми, – відповіла Іванона та вирішила поглянути на реакцію жінки.

– Відьми?! Боже, Олежику, ти з хрестиком? Зараз я тебе святою водою побризкаю! Де часник?! – почала кричати жінка та полізла знову до своєї великої сумки.

Вона витягла півлітрову банку з водою та почала активно бризкати на синочка. – Боже! Це ж зурочать дитину! Що за світ пішов? Відьми серед білого дня! І не криються!

Іванона стояла та сміялася. Такого вона ще не бачила. Шкода, що Лесіона не бачить оте все на власні очі. Переказати оту всю атмосферу так яскраво вона не зможе.

– Ти чого тут стоїш?! Тьху на тебе! Тьху-тьху-тьху, через ліве плече! – мовила жінка та почали плювати. – Снилося мені сьогодні сире м’ясо.

– Та я пожартувала, – мовила Іванона.

– Нічого в тебе жартики! Материнське серце не проведеш. Відьма! Он по очах бачу!

– То ви квітку заберіть. Може, ще знадобиться? – простягнула троянду Іванона.

Жінка кілька секунд стояла розгублено. На її обличчі віддзеркалювалися усі думки, що за троянду гроші було заплачено, ще й не малі! Але з іншого боку: а якщо таки відьма?

– То хай тобі буде!

– Знаєте, мені вже час! Хай щастить вам та Олежику, – побажала Іванона та пішла.

Краєм вуха понад чула, як жінка казала своєму сину:

– Що за світ пішов! Це ж після першого побачення треба тепер до церкви йти! От сидів ти у своїх інтернетах, то сиди й далі! Танчики не такі страшні, як дівки з відомськими очиськами, – бідкалася жінка. – Тепер треба наперед просити у претенденток на побачення довідку від лікаря та свідоцтво про сповідь від батюшки. Що за дівки!