Розділ 4. Асклепій у полоні Музи

Розділ 4. Асклепій у полоні Музи
- Ех, щось не так пройшло побачення, як я сподівалася, - зажурено сказала відьмочка.
- Мєлка, поглянь, он тобі скільки кавалерів повідомлення написали, - мовила Лесіона, показуючи на екран планшета. - Але цього разу обирай ретельніше.
- Після того Аполлона хочеться чогось інтелігентного та інтелектуального, - розмірковувала Іванона.
- Ого! Нічого ти загнула! Це щось з виміру фантастики, - усміхнулась Лесіона.
- О! Поглянь! Лікар. Куди ще інтелігентніше! Ще й вірші пише! - зацікавилась кандидатом відьмочка.
- Ну, і фото схоже на реальне. Напиши йому, щоб перевірити претендента ще до зустрічі, - резонно запропонувала Лесіона.
Іванона вирішила послухати сестру, навіть не стала сперечатися, хоча дуже кортіло, та написала тому лікарю.
Дуже швидко прийшла відповідь, ще й у віршах.
"О, Іваноно, ніжна лебідко,
Тебе я чекаю, чаруюча квітко!
Очі твої діамантами сяють.
Я же без тебе я жив?! Я не знаю!"
- Ой, як романтично, - зашарілася Іванона.
- Ой, Мєлка, і ти віриш у ці рожеві соплі? Ти ж хотіла інтелектуального, - тролила сестру Лесіона.
- А віршик скласти не кожен зможе. Тим більше, що він лікар.
- Ти ж молода, а вже про лікаря думаєш! Ранувато! Чи вже у попереку стріляє? - далі жартувала відьмочка.
- Та ну тебе! Он я вже й побачення призначила. Все, йду!
- Мені з тобою йти?
- Щоб заважала? Без тебе розберуся! - мовила Іванона та почала збиратися.
- Ой, що ти там перед дзеркалом крутишся? Краще свою історію хвороби прихопи. Він же лікар, хай гляне, - далі підколювала сестру Лесіона.
- Тьфу на тебе! Іди в дупу!
- О! Перші ознаки сказу. Хай перевірить тебе, може, тебе якісь скажені собаки покусали, - не вгавала Лесіона.
- Все, я пішла. Немає мені сил тебе більше терпіти.
- Угу, краще правду скажи, що не терпиться з новим кавалером познайомитися. Йди вже, йди.
Не встигла Лесіона з Чортякою помилуватися, як повернулася Іванона. Знову зажурена, але з якимось пакетиком у руках.
- Що вже? Щось ранувато. Ставити чайник? - співчутливо поглянула на сестру Лесіона.
- Став, - відповіла відьмочка та сіла на стільчик.
- Розповідай, як усе пройшло, - попросила Лесіона.
- Ну, спочатку він видався інтелігентним. Високий, з окулярами.
- То він лікар?
- Угу.
- Справжній?
- Так.
- І яка ж у нього спеціалізація? - поцікавилася Лесіона.
- Знаєш, коли ти казала, що я часто все роблю через дупцю, я й уявити не могла, що познайомлюся з лікарем-проктологом, - сумно мовила Іванона.
- Нічого собі! Оце ти собі накаркала! Будеш знати, як мене в дупу відправляти. Ем... Ну, хоч тепер тобі не буде усе до сра... - замовкла Лесіона, бо зрозуміла, що жарт недоречний. - І що ж далі?
- Після п'ятої історії про оті всі сра..., ну, м'які місця його пацієнтів, я не витримала розповіді цього Асклепія і запитала про його хобі, - розповідала Іванона.
- О! Так він же вірші пише! Ти ж казала, що поет. Напевно, вірші почав читати? - запитала Лесіона.
- Ой, краще вже про клієнтів розповідав. Я ледь не заснула від тих віршів, - мовила Іванона.
- Так тобі ж раніше подобалася поезія.
- Так, але у нас різне уявлення про поезію. Я зрозуміла, що білі вірші не для мене. Не тямлю я нічого у сучасному високому мистецтві. От послухай:
"Іванона, наче шприц!
Вона проникає під шкіру,
Всмоктується у кров,
Стає частиною мене..."
- Ого! Нічого собі комплімент. Я я весь час: зараза та й зараз. Шприц це - сильно! - почала реготати Лесіона. - Але радій, що шприц, а не судно.
- О! А я не подумала йому підкинути ідею вірша про судно, - пригадала Іванона та відьмочки обидві засміялися.
- Отак! А могла стати Музою для поета.
- Ой, не хочу я тому поету бути музою! Хай іде...
- Не каркай знову! - застерегла сестру Лесіона. - Поглянь, он тобі якийсь красень арабської зовнішності написав. Точно шейх! - плеснула в долоні Лесіона, показуючи на екран планшета.