Розділ 3. Аполлон

Розділ 3. Аполлон

– Все, половина справи вже зроблена. Фотографія обрана. Ти на ній квіточка, тепер лишилося обрати вправного садівника, – філософськи мовила Лесіона.

– Я не хочу садівника, я хочу шейха! – вередливо буркнула Іванона.

– О-о-о, – закотила очі Лесіона. – Так я ж образно! Ти – квіточка, а він, твій кавалер, – садівник, який буде піклуватися про тебе, любити та доглядати.

– А, ти в цьому сенсі, – мовила Іванона, щось клацаючи на планшеті.

– Як тобі ось цей? – запитала Іванона та показала сестрі на екрані фотографію першого претендента.

Лесіона уважно поглянула на фото.

– Ти анкету читала? – одразу ж запитала старша сестричка.

– А що там? Він такий гарний. Поглянь, які очі... А яке тіло! – із захватом вигукнула Іванона.

– Ой, щось мені підказує, що то не він на фото, – підозріло відповіла сестра.

– Це ти мені заздриш, що я одразу знайшла такого гарного кавалера!

– Ой, чому тут заздрити. Краще напиши цьому Аполлону. Хто знає, можливо, цей герой давньогрецьких міфів і не подивиться у твій бік, – закотила очі Лесіона.

Мєлка та-а-ак поглянула на сестру, що якби можна було, то вона б вже горіла на вогнищі. Але Лесіона вже звикла до коників сеструні та тільки скорчила мармизку, щоб не прокоментувати дії та слова Іванони.

– І що? Відповів! – гордо вигукнула Іванона.

– Призначай зустріч. Треба його на власні очі побачити, а ще краще – помацати, бо може бути якась китайська підробка, чи надутий Кен.

– Ой, не заздри!

– Ти хоч почитай, хто він? Де працює? Може він взагалі не Аполлон, а Алла, – застерігала сестру Лесіона. – Ти диви! Він навіть у анкеті написав ім’я Аполлон. Це ж треба так себе любити.

– Багато ти розумієш! Бачиш, он одразу мені відповів, що готовий зустрітися через годину. У нього буде час, – радісно почала плескати у долоні Іванона.

– У нього буде, а в тебе? Він запитав, чи тобі зручно?

– А чого мені має бути незручно? Я – красунечка, магічний макіяж та зачіску – ніхто не скасовував. На мітлі я дістануся у будь-яке місце, – із вогником в очах лепетала відьмочка.

– Чудово. Збирайся. Потім усе розповіси. Якщо захочеш.

– А ти зі мною не підеш? – розгублено запитала Іванона.

– Це ж твоє побачення, твій вибір, ти і йди.

– А підтримати мене? Хоча б морально.

– Я тебе вдома підтримаю, – відповіла Лесіона. – Чекатиму тебе вдома.

Щаслива Іванона швиденько зібралася, осідлала мітлу та полетіла на побачення з прекрасним Аполлоном.

Через три години Лесіона почула, як відчинилися двері.

– А ти чого так рано? Що за вид? – запитала Лесіона, побачивши похнюплену сестричку.

– Знаєш, а ти мала рацію. Той кавалер – герой стародавніх міфів. Тільки він не Аполлон, а Нарцис, – втомленим голосом мовила Іванона.

– Ого, розповідай, бо зараз він перетвориться на циклопа, – прокоментувала стан сестри Лесіона та поставила перед Іваноною на стіл морозиво.

– Усе спочатку почалося гарно. Він майже не запізнився. Ну, п’ятнадцять хвилин – не запізнення, – почала Іванона, а старша сестричка вже розмірковувала над тим, що «циклоп» це ще дуже великодушно.

– А квіти? – запитала Лесіона.

– Ну, букет троянд був, але Аполлон зробив з ним стільки селфі, що тим трояндам вже набридло сусідство з його пикою.

– А ти?

– Ну, я почала було розповідати про себе, а потім слухала двогодинну лекцію про нього.

– Мєлка, в тебе температура? Як мені грубіянити, то це ми швиденько, а тому коню слово сказати, то ти – нєженка? Це ти якийсь новий вірус підхопила?

– Ой, він так теревенів, ще й голос у нього такий писклявий, що тільки у туалеті кричати «Зайнято!», – обурювалася Іванона. – Далі він розповідав, як доглядає за собою та своїм божественним тілом. Масочки, масажі, процедури... Ну, список салонів, куди я й ногою не стану, в мене вже є. Далі він почав заливати, що для підтримки отой неземної краси треба приймати усілякі БАДи. Хотів мені щось втюхати, але я сказала, що краще лишуся відьмою, ніж стану богинею. А коли він попросив грошей позичити, бо останні витратив на букет, я його тим букетом і вгріла!

– Та ти шо! – із захватом вигукнула Лесіона, бо така розв’язка їй сподобалася.

– Угу. Колючками по відполірованій мордяці.

– А він що?

– Знову почав волати, як давньогрецькі сирени. Нє, є у ньому таки щось міфічне.

– А ти що?

– Не витримала того писку, вгріла його ще мітлою та полетіла додому, – задоволено мовила Іванона, доїдаючи фісташкове морозиво.

– Розумничка!

– Слухай, а я не надто переборщила? – запитала Іванона.