Розділ 3

Максим

Мабуть, я витягнув щасливий білет або потравив у паралельний всесвіт. До останньої хвилини не вірив, що Єва погодиться на побачення зі мною. Коли я побачив її з кучерями, у небесно-блакитній сукні, на підборах, все стало на свої місця. Це був не сон. Дівчина, за якою я бігав з десятого класу, справді не дала мені відкоша. На душі було й радісно, й тривожно водночас, бо я не мав права проґавити такий шанс.

Маргарита порадила замовити екскурсію на трамваї-кафе, щоб удосталь насолодитися краєвидами міста й побути з Євою наодинці. Я уже не знав, як Риті дякувати. Вона стільки для мене зробила, наче ми дружили не тиждень, а не перший десяток років. Коли Маргарита з’явилась у нашому класі, завдяки їй я навчився забувати минуле. Зрозуміло, що не назавжди, але навіть пара хвилин рятувала. Я міг дозволити собі побути щасливим.

Я став кращою версію себе, ніби повернуся в той час, коли Олеся Семенівна взялась за моє перевиховання. Згадувати класного керівника було тяжко, але гнітючий біль замінили приємні спогади. Їх виявилось набагато більше, ніж здавалось на початку, і вони зринали перед очима, як зграї птахів. Згодом я перестав дивуватися тому, що в найбільш бентежні моменти невпинно повертався думками до Олесі Семенівни.

— Екскурсія в трамваї-кафе — це дуже романтично, — Єва не відривала очей від вікна трамвая, і її щира посмішка заспокоювала мене.

Я думав, Христенко розсміється мені в обличчя, коли замість розкішного ресторану я запропоную їй подорож на трамваї. Але Єва мене здивувала. Не сипала кострубатими жартами про вічно невдоволений вираз обличчя, який я не змінював з дев’ятого класу. Не згадувала ганебні витівки, коли я залицявся до неї. Наприклад, облив її нову спідницю чаєм чи викинув із вікна портфель. Тоді я не вмів фліртувати з дівчатами, тому перші спроби й були такими незграбними. На щастя, Єва не тримала на мене зла.

Раніше я не бачив Єву такою спокійною. Неначе її зачарували. Напевно, я занадто хвилювався, але оновлена Христенко викликала підозри.

— Тобі справді подобається? — я сів поруч із дівчиною, щоб заглянути їй в очі. Може, вона лукавила і гралася зі мною, як із лялькою, а я нічого не помічав?

— Авжеж, — кивнула Єва, накриваючи долонею мою руку. Це ж я збирався зробити перший крок. Ніби у фільмі, запропонувати їй свій піджак або ніжно обняти за плечі. Але Єва як завжди брала корабель штурмом, навіть у невинному доторку. — Не думала, що ти наважишся мене запросити.

Стосунки з Євою були далекі від ідеалу, особливо після смерті моєї мами. Такі страшні втрати лікує тільки час, але тоді я не вірив, що це можливо. Зривав злість на всіх, хто мене оточував. Навіть на батькові, який витягнув мене із зашморгу. І Єві теж діставалось. Спочатку ми були друзями, а потім вона зненавиділа мене, бо я поводився, як покидьок.

Смерть мами змінила мене до невпізнанності, і саме в той час я втратив більшість друзів. Через паскудний характер, який перетворив мене на звіра. Через біль, який отруював моє життя. Я втратив майже все, і те, що Єва пішла зі мною на побачення після жахів минулого, було немислимим чудом.

— Ти зустрічалася з Андрієм, — раптово пригадав я, —  а потім дала зрозуміти, що не зацікавлена в стосунках.

Краще б я прикусив язика. Обличчя Єви побіліло, і я помітив в її очах сум. Може, тоді варто було вчинити по-іншому? Зустрітися з Євою наодинці, розповісти про свої почуття, поплакати, якщо потрібно. Впевнений, вона б зрозуміла мене і підтримала. А я тільки все зіпсував своєю безпідставною агресію. Ні батько, ні Єва, ні будь-хто інший не були причетні до смерті мами. Так склались обставини. Фатальні й лихі обставини.

 Христенко поправила сукню й на мить відвела погляд. Вона майже не змінилась з того часу, як я вперше звернув на неї увагу. Світле довге волосся, волошкові очі й незабутній сміх. Ми вчилися в одному класі багато років, але щось змусило мене закохатись у неї саме два роки тому.

Точно, я згадав. У дев’ятому класі до нас перевели нового учня. Ігор заїкався, тому йому було непросто заводити друзів. Одні втомлювались чекати, поки він закінчить речення, і нахабно втікали. А інші жорстоко сміялись в обличчя, начебто вада мовлення робила Ігоря гіршою людиною. Були ще й такі, як Андрій Середа. Цей придурок не проминав нагоди зачепити Ігоря й уколоти в найболючіше місце. Усім була байдужа доля новенького, поки за нього не вступилася Єва. Так, саме Христенко поставила Андрія на місце, і в школі швидко забули про ваду Ігоря. Цей шляхетний вчинок оцінив не тільки я. У Єви з’явилось ще більше залицяльників, а з Андрієм вони невдовзі розбіглися.  

— Ти неправильно мене зрозумів, — Єва сильніше стиснула мою долоню. Наше побачення тільки почалося, і я не збирався витрачати час на порпання у брудній білизні минулого.

— Може, вип’ємо чогось? — запропонував я, дістаючи із шафи напої.

Спиртного у трамваї не було, але Єва оп’янила мене, як найміцніший алкоголь. Це сталося давно, ще у дев’ятому класі, але я не думав, що ці почуття спалахнуть з новою силою через роки. Я так довго чекав цього жаданого побачення, що не усвідомлював свого щастя. Здавалось, життя поступово налагоджується.

Єва доторкнулась до мого плеча, і я відчув солодкий запах її парфумів.

— Якщо тут знайдеться апельсиновий сік, я почуватимусь найщасливішою людиною на землі, — защебетала дівчина, опустившись на сидіння.

Ми були у трамваї тільки удвох, і в обіймах природи кожна мить здавалась казковою. Навесні все буяє, квітне, і моє незабуте кохання так само прокинулось після затяжного сну. Завдяки Риті я повернув життя, про яке навіть не міг мріяти. Стосунки з симпатичною дівчиною, справжня дружба й останні кроки до дорослого життя. Все, що я колись втратив, якимось магічним чином повернулось до мене, і я вірив, що це назавжди.

Поки Єва пила через соломинку апельсиновий сік, я уявляв, яким може бути наше майбутнє. Вперше за довгий час я не звинувачував себе у тому, що живу далі. Невже все було настільки легко?