Гл. 29. ВОЛОДЯ. Привиди минулого Борис

Вечір застав мене в закритому кабінеті старого ресторану на околиці міста. Цей заклад належав Борису — людині, яка в дев'яності крутилася в тих самих колах, що й я з Глібом. Борис давно легалізувався, володів мережею комерційної нерухомості, але стару дружбу та закони вірності пам'ятав свято.

На столі перед нами стояли дві чашки схололої кави. Я сидів, спираючись ліктями на стіл, і мій важкий, непорушний погляд був спрямований на старого приятеля.

— Борис, мені не потрібні її скелети у шафі, — глухо промовив я, і в моєму голосі прорізалися ті самі небезпечні нотки з минулого, від яких колись блодли комерсанти. — Мені потрібен її прямий контакт. Телефон, адреса, бодай клята електронна пошта. Я знаю, що ти підтримував зв'язок із її родиною після того, як вона поїхала з міста.

Борис важко зітхнув, потираючи шрам на руці, і похитав головою:
— Володю, минуло двадцять років. Навіщо тобі ворушити це болото? Ти ж знаєш, Гліб тоді всіх запевнив, що вона…

— Гліб тварюка і брехун, — жорстко перервав я його. Вуха досі закладало від відлуння тієї недавньої розмови в ресторані, куди Гліб сам мене запросив. Сам, особисто, викликав простого будівельного майстра на зустріч, щоб потішити своє роздуте его й вивалити правду прямо в обличчя. Багатий, упевнений у своїй абсолютній безкарності, він просто смакував свою колишню «геніальність». Він детально, з мерзенною ситою усмішкою описував, як крок за кроком прораховував підставу для Олі. Як підкидав фальшиві докази зради. І все це заради одного — Гліб хворобливо, до нестями любив її. Він просто хотів за будь-яку ціну розлучити Олю зі мною. Тоді, двадцять років тому, його палке бажання володіти нею затьмарило все. Він сміявся в душі, коли я, засліплений люттю, власноруч виганяв її з міста, звільняючи для нього шлях.

Для цього мільйонера та брудна інтрига стала початком його тріумфу. Поки я ламав своє життя, Гліб упевнено йшов угору, будував свій бізнес і заробляв величезні гроші. Оля тоді так і не дісталася йому — вона просто втекла від усього цього бруду. Але Гліб збудував свою фінансову імперію на фундаменті. Він був упевнен: я нічого не зможу зробити проти його капіталу, охорони та зв'язків.

— Він підставив її, — продовжив я, дивлячись на Бориса. — Спланував усе від і до, щоб прибрати її з мого життя через своє хворе кохання до неї. Я тільки зараз розкопав правду. Оля ні в чому не винна.

Борис завмер. На його обличчі відбився щирий подив, який швидко змінився похмурим розумінням.
— От же ж сука… — тихо вилаявся він. — А ми ж усі вірили Глібу. Добре, Вово. Заради справедливості. Два роки тому її двоюрідний брат обмовився мені, що Ольга повернулася в країну. Вона осіла в столиці, відкрила там якесь агентство з інтер'єрів. У мене є номер людини, яка постачає їй матеріали. Через нього знайдеш її особистий мобільний.

Борис дістав стару записну книжку в шкіряній палітурці, швидко перегортав сторінки й записав на серветці ім'я та одонадцять цифр.

— Ось, тримай. Скажеш, що від мене. Він дасть її прямий номер. Тільки будь обережний, Володю. Минуле має звичку стріляти в спину, коли на це найменше чекаєш.

Я забрав серветку. Одинадцять цифр в’їлися в пам'ять перш, ніж папірець сховався в кишені моєї старої робочої куртки. Пальці злегка стиснулися в кулак, відчуваючи текстуру паперу. Двадцять років брехні. Двадцять років я жив із тавром дурня, якого обвели навколо пальця, поки справжній винуватець купував світ за величезні гроші, піднявшись на почуттях, які сам же й розтоптав.

— Дякую, Боре, — я важко підвівся з-за столу. Мої широкі, мозолясті плечі, звиклі до важкої праці на будівництві, розправилися. — Я твій боржник.

— Обережніше, Вово, — тихо повторив Борис, дивлячись на мій поношений одяг і збиті костяшки пальців. — Гліб — це вже давно не той пацан із підворіття. У нього мільйони, зв'язки, охорона, вплив. Він на вершині. Якщо він дізнається, що ти копаєш під його минуле, він тебе просто закатає в бетон.

— Нехай спробує, — спокійно відповів я. — Правду він не сховає.

Я вийшов на вулицю, де  дощ миттєво остудив гаряче обличчя. Своє авто, який пахнуло цементом та дешевою кавою з автоматів. Завів двигун, але з місця не рушив. Світло від приладової панелі тьмяно вихоплювало з темряви моє втомлене обличчя.

Я знав, чому Гліб зараз почне панікувати, якщо дізнається, що я шукаю Олю. Оля не була дурною. Вона з самого початку здогадалася, чиїх це рук справа. Вона чудово пам'ятала, як Гліб тоді повів її в ресторан, як штучно спровокував потрібну розмову і записав усе на магнітофон, а потім просто вирізав і змонтував потрібні шматки, щоб виставити її зрадницею. Вона все знала, але двадцять років тому її ніхто не слухав — я був засліплений люттю, а старе коло друзів беззастережно повірило Глібу.

Гліб боявся не закону. Він боявся втратити свою репутацію перед нашими старими друзями. Для людей з нашого минулого кола підставити жінку свого друга через власну хвору заздрість чи хворе кохання — це був найнижчий, непростимий гріх. Щурячий вчинок. Гліб крутив мільонами, але його статус серед старих приятелів, які теж мали неабияку вагу, досі тримався на повазі та законах верності. Якщо я вийду на зв'язок з Олею, якщо я скажу їй, що більше не виню її і знаю про змонтовану касету Гліба, наша спільна правда знищить його репутацію. Борис уже знає. Якщо Оля підтвердить деталі тієї підстави з рестораном, від Гліба відвернуться всі старі друзі. Він стане нерукопотисним, вигнанцем серед своїх. І цей репутаційний крах лякав його сильніше за втрату грошей.

Я не збирався нічого повертати. Минуле померло, і Оля залишилася там — дівчиною з юності, перед якою я був безмежно винний. Моє серце тепер належало Марії. Вона була моїм порятунком, моїм тихим притулком після років розчарувань. Марія чекала на мене вдома, я був по-справжньому щасливий із нею і кохав її всією душею. Саме до неї я хотів повернутися, до нашого затишку, який ми будували разом. Я шукав Олю не заради відновлення колишніх почуттів. Але залишати її з тавром зрадниці, знаючи тепер, що вона ні в чому не винна, я не мав права. Це був борг честі перед моїм минулим. Мені потрібно було просто знайти її, подивитися в oчі й сказати, що я знаю правду. Зняти цей гріх зі своєї душі й очистити її ім'я перед старими друзями, щоб зі спокійною совістю жити своїм щасливим теперішнім.