Гл. 23. Математика виживання. Володя. 2021.

Ранок суботи був надто спокійним. Маша поралася на балконі зі своїми квітами, щось наспівуючи собі під ніс, а я ловив себе на тому, що занадто часто дивлюся на годинник.
11:15. Я витирав рушником чашки, хоча вони й так були сухими. Старий «звір» усередині не спав. Він сидів у кутку моєї свідомості, перевіряючи гостроту кігтів. Пашков мав три шляхи: втекти, спробувати «вирішити через дах» або просто віддати те, що не його. Перші два варіанти означали б, що мені доведеться знову одягнути ту саму куртку, в якій я вчора їздив на стадіон. І цього разу я б не обмежився словами.
— Володю, ти якийсь надто зосереджений сьогодні, — Маша зазирнула в кухню, тримаючи в руках лійку. — Щось трапилося на роботі? Чи запчастини для Кості виявилися дорожчими, ніж ти думав?
Я подивився на її тонкі пальці, на світло, що грало в її волоссі. — Все гаразд, Машунь. Просто чекаю на один дзвінок. Маємо поставити крапку в одній справі.

11:45. Я сів у крісло, поклавши телефон перед собою на стіл. Поряд лежала газета, але літери розмивалися. Я знову бачив перед собою мертве-сіре обличчя Пашкова під світлом нічного ліхтаря. Такі, як він, не змінюються за ніч. Вони просто шукають шпарину, щоб вислизнути.

11:59. Секундна стрілка рухалася так повільно, ніби в’язла в густому сиропі. У кімнаті стало тихо — навіть Маша припинила співати, мабуть, відчувши мою напругу.

12:00. Телефон мовчав. Одна хвилина на першу. Друга. Тиша почала тиснути на вуха. Я відчув, як пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Невже цей дурень вирішив перевірити мою пам’ять про дев'яності? Невже він думав, що я жартував про «реєстри»?

Екран спалахнув. Вібрація прокотилася столом, наче невеликий землетрус.

«Костя».

Я провів пальцем по екрану, підносячи трубку до вуха. Голос Кості був не просто тремтячим — він захлинався від емоцій.

— Володю... привіз! Щойно привіз! Прямо до офісу, особисто. Весь борг, до останнього цента. Ще й вибачався... руки тряслися, заїкався. Володю, я не знаю, що ти йому сказав, але він виглядав так, ніби побачив саму смерть. Дякую тобі... я... я заїду пізніше?

— Не треба, Костю. Головне, що цифри зійшлися. Йди працюй.

Я натиснув «відбій» і повільно видихнув. Напруга, що тримала моє тіло останні п’ятнадцять годин, почала повільно стікати вниз, залишаючи після себе легку втому.

— Ну що? — Маша стояла у дверях, тримаючи дві чашки кави. — Твоя «математика» спрацювала? 

Спрацювала, тихо відповів я. — Виявилося, Пашков непогано рахує, коли йому допомагають знайти правильну формулу.

Маша притулилася до моїх грудей. Я відчував, як її серце б’ється рівно і доверчиво. Вона не бачила моїх очей у цей момент — у них ще повільно гасло те саме «холодне світло», яке так налякало Пашкова.

— Ти знаєш, — прошіптала вона, — іноді мені здається, що ти маєш якусь суперсилу. Ти просто заходиш у кімнату, і все, що було зламаним, починає працювати. Все, що було тривожним, затихає.

Я посміхнувся, цілуючи її в маківку. — Це не суперсила, Машунь. Це просто досвід. Коли довго дивишся в очі хаосу, він зрештою відводить погляд першим.

— Ти знову говориш як герой бойовика, — засміялася вона, відсторонюючись і заглядаючи мені в обличчя. — Ходімо краще снідати. Я приготувала сирники. Твій «звір» любить сирники?

— Мій звір сьогодні ситий і абсолютно ручний, — відповів я, проводжаючи її на кухню.

Коли Маша відвернулася до плити, я на мить затримався біля вікна. Внизу, у дворі, гралися діти, старий сусід вигулював собаку, і світ здавався таким нормальним, таким... правильним.

Пашков сьогодні купив собі життя за п’ятдесят тисяч доларів. Костя купив собі майбутнє для своєї фірми
А я? Я знову купив нам право на цей тихий ранок. Право не знати, що за межами нашої квартири існують стадіони, борги та люди, які зникають з усіх реєстрів.

Я сів за стіл. Сирники були ідеальними. Кава — міцною.
Мій телефон на столі знову вібрував — прийшло повідомлення. Мабуть, Костя знову дякував. Я не став дивитися. Сьогодні цифри більше не мали значення. Значення мали тільки ці сирники, ця жінка і тиша, яку я зміг для неї втримати.

**********

Друзі, Володя свій вибір зробив. Як гадаєте, наскільки виправдан його вчинок? Коментуйте.Якщо вам сподобалася глава, поставте, будь ласка, зірочку (вподобайку) та підпишіться на автора. Це дуже допомагає роману рости!