На зламі : Право на ніжність.
Гл. 11. Продовження. Володя
Хто це? — прошепотіла вона, торкаючись пальцем Сашка.
— Це ми з братом, — буркнув я. — За рік до аварії. Але до чого тут фото?
Вона подивилася мені прямо в душу, і в її очах я побачив холод тієї самої порожнечі:
— Там... де вимкнули світло... він не посміхався.
Мене наче струмом пробило.
— Сашко загинув ще до того, як я влетів у кювет! — я схопив її за плечі, голос зірвався на хрип. — Звідки ти... Хто тобі це злив? Це було наше діло. Тільки моє і його!
— Він стояв поруч із тобою там, у темряві, — спокійно вела вона далі, не кліпаючи. — На ньому була ця сама куртка, тільки розстебнута. Він був дуже серйозним. Він... він просто взяв і виштовхнув тебе назад, Володю. Викинув тебе в життя, як пір'їнку. А я залишилася. Я стояла там і дивилася, як ти зникаєш, а він підійшов до мене. Він просив передати: «Живи за двох, малий. І не шукай гниль там, де тебе люблять».
Я розтиснув пальці. Плечі опустилися самі собою. Альбом вислизнув з рук і важко гепнувся на килим. «Малий»... Це слово було нашим паролем. Ніхто в моєму теперішньому житті не міг цього знати. Весь мій захист, уся ця броня з підозр, яку я нарощував дев'ять місяців, що ми разом, розсипалася в пил.
#4394 в Любовні романи
#1205 в Жіночий роман
Відредаговано: 02.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
