П’ять хвилин? — я подивилася на нього майже з жалем. — Ти хизуєшся своїми п’ятьма хвилинами? А як щодо моєї коми? Ти хоч раз питав, де я була чотирнадцять годин того самого дня?
Він гаркнув, що моя кома — це дурня, що я лежала на білих простирадлах, а моє серце «гарувало», поки його «двигун» стояв.
— Воно билося, так, — кивнула я. — Але мене там не було. О шістнадцятій нуль-нуль світ просто вимкнувся. Наче хтось перерізав дроти. Поки твоє серце стояло ці п'ять хвилин, я вешталася в тій самій порожнечі чотирнадцять годин. Тіло дихало, а душа... душа зависла в тому коридорі. Тож затям: я не зраджую тобі з чоловіком. Я «зраджую» тобі зі своєю смертю, з якої не можу повернутися вже двадцять п’ять років.
Якщо вам подобається історія, тисніть "відстежувати автора" та додавайте книгу в бібліотеку.