Гл. 1. 10 жовтня 2021 року. 5 хвилин та 14 годин.

10 жовтня 1996 р. В цей день час для мене перестав бути лінійним. Чотири години вечора. Сонце того дня було якимсь особливо жовтим, наче вицвіла фотографія. Я пам’ятаю шелест сухого листя і раптову порожнечу. А потім — тиша. Велика, густа тиша, що тривала до шостої ранку наступного дня. Чотирнадцять годин, які я провела в іншому вимірі.

Там не було світла в кінці тунелю. Був туман. Сірий, в’язкий, як кисіль. І в цьому тумані був він.

Я бачила його так само чітко, як зараз бачу чоловіка навпроти. Хлопець у шкіряній куртці. Чорне, трохи розпатлане волосся, різкий розворот плечей. Він повернувся до мене, його очі були кольору неба. Я пішла до нього. Я відчувала його присутність кожною клітиною свого неіснуючого там тіла. Він був моїм орієнтиром. Поки він був там, мені не було страшно. Сама його постать у тій шкірянці була обіцянкою: життя триває, просто зачекай.Поруч з ним був чоловік трохи старший. Потім хлопець зник. А той, що був старшим,   сказав: "Ти його ще зустрінеш. Ще не час."

10 жовтня 2021 року

П’ять хвилин? — я подивилася на нього майже з жалем. — Ти хизуєшся своїми п’ятьма хвилинами? А як щодо моєї коми? Ти хоч раз питав, де я була чотирнадцять годин того самого дня?

Він гаркнув, що моя кома — це дурня, що я лежала на білих простирадлах, а моє серце «гарувало», поки його «двигун» стояв.

— Воно билося, так, — кивнула я. — Але мене там не було. О шістнадцятій нуль-нуль світ просто вимкнувся. Наче хтось перерізав дроти. Поки твоє серце стояло ці п'ять хвилин, я вешталася в тій самій порожнечі чотирнадцять годин. Тіло дихало, а душа... душа зависла в тому коридорі. Тож затям: я не зраджую тобі з чоловіком. Я подумки повертаюся в той час кожного 10 жовтня. В той час, коли світло для мене вимкнулося.

*****************************

* Від автора

Це моя перша історія тут, і ваша підтримка зараз — на вагу золота. Якщо вам цікаво, чим закінчиться ця зустріч крізь роки та чи отримають герої своє право на ніжність, додавайте книгу до бібліотеки. Будемо відкривати це разом.

До речі. Кома у книзі - справжня. Це був 1996 рік. У лікарнях не вистачало ліків. Це моє. Я тоді могла не повернутися або втратити дуже багато здоров'я. Усі інші характери та ситуації - вигадані. Як працюю? Наприклад, вивчаю матеріали про кримінал у 90- ті роки у мережі інтернет. Дуже багато матеріалу для роздумів.