Руйнування.

-Тетянка, привіт! - Вигукнув Єгор, заходячи в двір. - Де пан? Там? - Він тицнув пальцем в сторону будинка. 

-Ні, он там. - Кивнула головою жінка в сторону альтанки. 

-Що, злий? - З посмішкою спитав чоловік, проходячи повз. 

-Не знаю. - Без уваги промовила вона і потисла плечима. 

-Не зрозумів. - Зупинився Єгор і подивився на Олександра, який щось клацав в телефоні, потім знов на Тетяну, на руках якої був малий. - Ви що, не разом живете?  

-А то ти, Єгоре, не вкурсі. - Трохи нахабно відповіла Тетяна і загойдала дитину. 

-Ну раз питаю, значить не вкурсі. - Трохи образився чоловік. 

-Ну то йди, друг тобі розкаже все так, як воно є. а то я придумаю щось, накручу, не так зрозумію... - вона повернула до будинку і заїхала в середину. 

-Алексе? Привіт. - Потис руку Єгор Олександру, який все ще не відривав очей з телефона. - Щось сталося?  Тетяна якась зла. 

-Нічого. Все добре. Розберуся. - Він поклав телефон, повернувши його до Єгора, який саме присів на лаву навпроти. - Бачив? 

-Так. - Сумно сказав той, мельком поглянувши на екран. 

-Нічого так, дівчинка розгулялася. - Олександр стиснув щелепи. - Як маленького, в два пальці. Все. Фабрика пішла з молотка. 

-Та ну, чого одразу з молотка. Вони ж об’єдналися. Устимчук чувак просунутий, хваський, він може дати новий розвиток фабриці. - Розмірковував Єгор, вовтузячи вказівним пальцем по столу. 

-Єгор, що вже сталося? - Прямо спитав Олександр, знаючи свого друга, як облупленого. 

-От, навіть інтригу не даш розвести. - Здьорнув головою той.  

-Ага, твої інтриги щось останнім часом вилазять слизькими неподобствами. - Олександр злегка посміхнувся. 

-Та, ладно, не всі. - Єгор надмув губи, але одразу випрямився і серйозно додав. - Щодо Устимчука... 

-А, знов приходив з пропозицією? - Олександр скрививсь. 

-Так, не цікаво, ти і так все знаєш. - Єгор обіперся о спинку лави. - Запропонував злиття. Добрі мені відступні пропонував. - Єгор гордо подивився на друга, в очікуванні, що той зараз почне брикатися. Але Олександр мовчки подивився в сторону будинку і про щось замислився: 

“-Ми в комп’ютері Тетяни знайшли слід переписки з Устимчуком. Це вона зливала нашу колекцію. Також я дізнався, що на її ім’я було відкрито рахунок в банку, де вже є значна сума грошей. В Євро. - Промовив начальник безпеки. 

-Ти ж знаєш, Сергій Анатолійович, я тобі дуже довіряю, але проведи ще раз перевірку, ну не могла Тетяна...Миколлаївна, маючи такий розум, так лажанутися. - Олександр був суворий. 

-Звичайно, як скажете, але все наразі вже провірено детально, все вказує на неї. Я розумію, що у Вас до неї не просто робочі відносини, але... 

-Перевір будь ласка ще раз. - Настояв Олександр ледь стримуючись, щоб не зірватися на керівника служби безпеки...” 

-Цього разу вона мені не пробачить. - Ледь чутно промовив Олександр. 

-Хто? - Поцікавився Єгор. 

-Що? - Олександр перевів погляд на друга. 

-Хто не пробачить? - Повторився той. 

-Не бери в голову. Ніякого злиття не буде. Достатньо минулого разу. Чи забув про підставу? - Олександр обіперся о спинку лави і перехрестив руки на грудях. Він почувався впевнено і непохитно. 

-Та пам’ятаю. І як ти дозволив працювати Катерині далі, я не розумію досі. - Єгор потис плечима і скривив губи в непорозумінні.  

-Думав, що якщо мені дали другий шанс, то і я мав так само вчинити. Але забув, що люди різні, і деякі його просто не заслуговують, бо не хочуть змінюватися. - Олександр зітхнув. 

-Алекс, справи в компанії кепські. - Зізнався Єгор. 

-Я знаю. Але мені треба ще трохи часу, Єгор. Я зараз втрачаю більше ніж компанію. - Олександр знов подивився в сторону будинку. 

-Посварилися? - Єгор подивився з співчуттям, але одразу додав. - Та нічого. Що, вперше? Тільки, гадаю, з мостом вже трюк не прокатить. - Він посміхнувся. 

-Та,нє, Єгор, тепер тут... зовсім інший рівень. - Олександр сильно стиснув губи, даючи зрозуміти, що випадок глобальніший.  

-Гей, чоловіче, ти справишся, чуєш? - Єгор приблизився до столу. - Ти Музи-и-ка, а значить можеш з будь-якого випадку знайти вихід.  

-Оце я і намагаюся зробити. - Сумно промовив чоловік. - Гаразд. - Вдихнув він повітря на повні груди. - Дякую, друже, за підтримку. Ти правий, я справлюся. Все, вибачай, кавою не пригощу, бо сам зараз їду на зустріч. Вирішуватиму питання. 

-Та я б і відмовився, бо на мене чекають, - Єгор подивився на ворота, даючи зрозуміти, що приїхав не один. - Тому, давай, швиденько вирішуй свої питання і повертайся. Я звичайно кайфую, що замість тебе на троні сиджу, але якщо чесно, - він нахилився, ніби боявся, що хтось почує, - невдячна в тебе посада, мій друже, всім все треба, а самі не хочуть й пальцем поворухнути. Тепер я тебе розумію, коли ти на менетгримав. 

-Тепер ти розумієш, чому я волав за колекцію. - Погодився Олександр та посміхнувся простягуючи руку Єгору для рукостискання. Він провів гостя до воріт і визирнув, коли Єгор натяком показав подивитися на супутницю. В машині сиділа красива молода жінка, стрункої фігури, мала довге чорняве волосся. На якусь мить Олександру здалося що він побачив перед собою Катерину, але одразу ж мариво розвіялося. Чоловік посміхнувся другові і кивнув з натяком, що погоджується, бо жінка й справді красива. Похлопав Олександра по плечу, Єгор сів в машину і поїхав. А Олександр присів на лаву біля воріт і провів пальцями по напису: “Т+О” і обведене знаком серця. Він пригадав, як прийшли сюди, як повірили, що тут все буде добре. Він пригадав, як вони разом робили ремонт в своїй нинішній спальні: 

“-Я хочу тут зробити щось цікаве, щоб це було лише нашим з тобою архівом спогад. - Сказала Тетяна розмішуючи фарбу. 

-Давай, я. - Олександр перехопив з руки жінки палицю і сам продовжив розмішувати. - Кажи, це все твоє. Дай своєму натхненню волю. А я спробую допомогти у втіленню цього в реальність. - Він посміхнувся. Тетяна поцілувала його в губи і повернулася до найбільшої стіни. Вона ніби щось вже бачила, але ще не розуміла, як це втілити.