Уроки долі.

-Ой, божечки! Ой! – Схопилася Тетяна за свій живіт.  

-Танечка, що? – Сполошився Олександр. – Вже?  

-Ні, ще не вже, - проциділа вона крізь зуби, - але, якщо ти будеш так і далі стояти, то настане твоє «вже».  

-Танечка, я готовий. Поїхали. – Чоловік підхопив свою вагітну дружину під руку і повів до автівки.  

-Куди? – Різко зупинила Олександра лікар-акушер, коли вони направилися до родового відділення.  

-Туди. – Коротко відповів чоловік, показуючи на двері.  

-Тільки рожениця, а Ви тут посидьте. – Вона показала на лавку.  

-Я з Тетянкою. – Настоював він на своєму. Олександр ще ніколи так не переживав за свою дружину й дитинку.  

-Санечка, тут чекай, - крізь біль промовила Тетяна. – Все буде добре!  

-Так, не варто Вам бути там. Повірте моєму багаторічному досвіду . – Лікар легко направила чоловіка в сторону лави. – Слухайте свою жінку, все буде гаразд.  

-Добре, - Олександр все ж таки погодився і присів на лаву, спостерігаючи, як зникає кохана разом з лікарями за дверима.  

Час плинув, а Тетяну все не вивозили. Здавалося, все навколо завмерло, хоч разпозраз двері відчинялися і завозили нових вагітних жінок. Чоловік посміхнувся сам до себе, бо жінок-то завозили, але не вивозили. Це було дивно для нього, навіть цікаво. Він встав і спробував подивитися всередину в мить, коли знову завозили чергову жіночку. Та медсестричка зупинила його і щільно зачинила двері перед носом Олександра. Нарешті вийшла лікар Тетяни і підійшла до чоловіка.  

-Вітаю, татусю! У Вас хлопчик! - Посміхнулася вона.  

-Хлопець, - Олександр промовив це якось задумливо, але потім посміхнувся ніжно і повторив вже радісно. - Хлопець, син! - Він радісно стиснув кулаки. - Йес! А Тетянка, як вона?  

-Все добре, вони відпочивають. - Відповіла вона. - Їджайте додому, приїдете завтра, привезете речі: халат, капці дружині, чашку ложку, тарілку, зубну щітку та пасту, мило господарське і продзвоните ще, їй подадуть перелік необхідного.  

-Добре, дякую, лікарю! - Він радісно її обійняв і побіг до виходу. Набрав номер дружини. Але вона не відповідала. - “А, відпочивають” - Згадав він і поїхав додому.  

Ніч тягнулася дуже довго. Олександр все не міг дочекатися ранку. Ще ніколи він так не чекав зустрічі з коханою та сином. Нарешті світанок зазирнув у вікно. Змучений безсонням, чоловік кволо встав з ліжка і поплентався на кухню, щоб приготувати собі бадьористу каву. Дочекавшись нарешті сьомої години, Олександр щасливий поїхав в пологовий будинок, щоб нарешті побачити своїх рідних серцю : кохану дружину і беззахисного крихітного синочка.  

-Чому мені не дозволяють зустрітися з дружиною? - Стурбовано спитав Олександр у лікарки, яка щойно вийшла з пологового відділення.  

-Пробачте, але це не моя заборона. - Трохи застережливо вимовила вона.  

-Не розумію, а чия? - Все ще на підвищеному тоні спитав чоловік.  

-Вашої дружини. - Коротко відповіла лікарка.  

-Що? Тетяни? Цього не може бути. - Здивувався він, не вірячи почутому. - Тетянка не могла заборонити мені її бачити. Що коїться? Що з моєю дружиною? Де вона? Що ви від мене приховуєте?  

-Пробачте, але вона заборонила мені вам доповідати. - Непохильно продовжувала жінка.  

-Що? Де моя дружина? Що з моїм сином? - Він наблизився наче скеля, що ось-ось рухне лавиною на тендітне тільце лікарки.  

-Заспокойтеся! - Викрикнула інша лікарка, старша за посадою. - Ваша дружина зараз в палаті, з вашим сином все гаразд. Просто,… з вашою дружиною сталася несподівана для нас..., як би вам пояснити...  

-Що з моєю дружиною? - Суворо, але вже спокійніше спитав Олександр.  

-Ваша дружина разі знаходиться у стресовому стані, бо сьогодні в ночі виявилося, що вона не відчуває своїх ніг. - Лікарка трохи відступилася, аби не потрапити під неадекватну реакцію розгніваного чоловіка. 

Але Олександр застиг на місті. Він, здавалося не міг сприйняти отриману інформацію. В його голові крутилася платівка з фрази лікарки, але, здавалося, що він не знає тієї мови на якій вона розмовляла. 

-Я не зрозумів. - Нарешті оклигався він. - Що значить "не відчуває ніг"? - Ледь промовив чоловік. 

-Вона не може стати на ноги. Ваша дружина їх не відчуває. Ми ще шукаємо причину... 

-Що значить "ми шукаємо причину"? 

-Послухайте, я акушер, а не травматолог. Але під час та після пологів вона не скаржилася на біль у ногах чи в тазі. Вона не трамувалася, не падала, всі кістки в неї цілі. Тому нам не відома причина такого стану вашої дружини. Ми викликали інших спеціалістів з різних лікарень на консиліум аби швидше розібратися і розпочати лікування. Можливо це нервове, я не знаю. Завтра приїздять спеціалісти і вони прояснять причини. - На одному подисі промовила вона і видохнула. 

Олександр в шоці обперся о стіну. Він стояв так кілька хвилин. Потім подивився у вічі акушерки і сухо промовив: 

-Я хочу бачити свою дружину. 

-Вона просила нас не впускати вас. - Зжалем промовила жінка. 

-Я хочу бачити дружину. - Знов впевнено промовив він. 

Лікарка зрозуміла, що він не відступить від свого наміру. 

-Добре, але давайте ми спочатку переведемо її у окрему палату, аби не перелякати інших жінок. зрозумійте, вони зараз і так в стресових станах і не можна аби вони з-за ваших з'ясувань відносин втратили здатність до природнього вскармлювання. - Вона кивнула головою до сестрички. та швидко зникла за дверима родильного відділення. - Почекайте, будьласка, тут. Ми вас покличемо. 

Олександр мовчки кивнув головою, все ще прокручуючи слова лікарки в своїй голові. 

Здавалося, пройшла ціла вічність, доки йому дозволили пройти до Тетянки. За цей час він прокрутив тисячі думок від обурення на лікарів до співчуття до дружини. Він прокручував, що скаже, як підтримає її. Та коли Олександр зайшов у палату і побачив свою кохану, то все рухнуло, наче пісчана башта під час бурі. Тетяна лежала на кроваті, вимучена та заплакана. В її очах не лишилося нічого, окрім болі.