На вістрі списа.            Року Божого 1654

На вістрі списа.           

Року Божого 1654

Вступ.

Палала Україна в боротьбі                                                          

І матері спокою знов не знали                                                         

Бо ляхи - смерті злої косарі                                                   

Свої жнива війною починали.

Горіло сонце і металось у вогні                                                      

і Бог у розпачі дощем на землю впав.                                                  

Він людям дав річки, поля, гаї                                                           

усім свою любов та ласку дарував.

Та його діти того раю не схотіли                                                       

по своєму кроїть все почали                                                         

і брат на брата, за межу, за землю                                              

війною клятою і вбивчою пішли.

У милім краї, що Поділлям зветься                                               

Стояло місто, в нім фортеця - як скала.                                                 

Тут люди страху й відчаю не знали                                                   

Про козаків цих слава дзвонами гула .

Та блискавкою наближались люті грози                                                   

І буревій знов градом всіх лякав.                                                     

Тут лист в Бушу прийшов,печатка сургучева,                                            

його Хмельницький людям написав:

«- Брати і сестри, ляхів стережіться                                       

і з-за Дністра йде лихо від татар!                                                     

Та добре на Потоцького дивіться,                                                    

не допускайте між собою чвар!  

Куди не глянь - там вороги чатують                                         

Урвати хочуть ласії шматки                                          

І землю від Дунаєвець плюндрують,                                     

Озлоблені, жорстокії круки.      

Дивіться пильно,землю захищайте,                                                         

І тих людей, які на цій землі живуть                                                     

Ви - лицарі, цю славу не змарнуйте,                                                  

Подяку ж ваші внуки вам складуть!»  

І знов бої, і знову воювати,                                                      

Такий цей час , що й віддиху нема.                                                 

Своє життя знов треба захищати                                             

Спокою-мить, нещасть же – гараба. 

…вже й листопад обсипав чиїсь мрії,                                            

Човнами листя в море попускав,                                              

Михайла свято славне наближалось,                                                   

А ворог хижо й грізно підступав.

Чернівці впали, Красне і Мурафа  -                                                   

Всіх вирізали ляхи до ноги,                                                              

В Бушу, в фортецю люди повтікали,                                                      

Поділля затопили вороги.

            Козацька рада                                                       

Зібралась рада: « - Далі що робити?                                                                                                     

Не раз фортеця захищала нас в бою,                                              

Тепер жінки, старі, а з ними й діти                                               

рятують у нас голову свою!»

«- Не зрадимо, не лишим на поталу,                                                     

Не віддамо на кривду ворогам!»,-                                                  

Так каже Гречка, комендант фортеці,                                              

Робити далі що – не знаю й сам!                                                      

Ми ж не будемо мовчки дивитися                                                         

на ворожий розбій і наругу,-                                                      

Наші шаблі до бою ми вигострим.