На вістрі списа.
Року Божого 1654
Вступ.
Палала Україна в боротьбі
І матері спокою знов не знали
Бо ляхи - смерті злої косарі
Свої жнива війною починали.
Горіло сонце і металось у вогні
і Бог у розпачі дощем на землю впав.
Він людям дав річки, поля, гаї
усім свою любов та ласку дарував.
Та його діти того раю не схотіли
по своєму кроїть все почали
і брат на брата, за межу, за землю
війною клятою і вбивчою пішли.
У милім краї, що Поділлям зветься
Стояло місто, в нім фортеця - як скала.
Тут люди страху й відчаю не знали
Про козаків цих слава дзвонами гула .
Та блискавкою наближались люті грози
І буревій знов градом всіх лякав.
Тут лист в Бушу прийшов,печатка сургучева,
його Хмельницький людям написав:
«- Брати і сестри, ляхів стережіться
і з-за Дністра йде лихо від татар!
Та добре на Потоцького дивіться,
не допускайте між собою чвар!
Куди не глянь - там вороги чатують
Урвати хочуть ласії шматки
І землю від Дунаєвець плюндрують,
Озлоблені, жорстокії круки.
Дивіться пильно,землю захищайте,
І тих людей, які на цій землі живуть
Ви - лицарі, цю славу не змарнуйте,
Подяку ж ваші внуки вам складуть!»
І знов бої, і знову воювати,
Такий цей час , що й віддиху нема.
Своє життя знов треба захищати
Спокою-мить, нещасть же – гараба.
…вже й листопад обсипав чиїсь мрії,
Човнами листя в море попускав,
Михайла свято славне наближалось,
А ворог хижо й грізно підступав.
Чернівці впали, Красне і Мурафа -
Всіх вирізали ляхи до ноги,
В Бушу, в фортецю люди повтікали,
Поділля затопили вороги.
Козацька рада
Зібралась рада: « - Далі що робити?
Не раз фортеця захищала нас в бою,
Тепер жінки, старі, а з ними й діти
рятують у нас голову свою!»
«- Не зрадимо, не лишим на поталу,
Не віддамо на кривду ворогам!»,-
Так каже Гречка, комендант фортеці,
Робити далі що – не знаю й сам!
Ми ж не будемо мовчки дивитися
на ворожий розбій і наругу,-
Наші шаблі до бою ми вигострим.
Відредаговано: 10.05.2026