2.1. Частина ІІ. Повернення оріїв

Частина ІІ

ПОВЕРНЕННЯ ОРІЇВ

Шамаше, великий господи,

на те, про що я тебе запитую,

дай мені вірну відповідь...

...Якщо Ашшур-ах-ід-дін, цар Ассирії,

віддасть царівну з двірцевого гарему

(за дружину Бартатуа, цареві скіфів),

то чи вступить Бартатуа, цар скіфів,

чесно в союз, чи буде він вести чес­ну мову

з Ашшур-ах-ід-діном, царем Ассирії,

чи буде виконувати те, що визначено

(за умовами союзу) Ашшур­-ах-ід-діном,

царем Ассирії? Ти, великий боже, знаєш це.

Запит Асархаддона до бога-провісника Шамаша

...До закінчення війни скіфи Бартатуа зіграли

зрадницьку роль, перейшовши на бік Ассирії,

і цим сприяли тому, що Асархаддон

не був остаточно розбитий.

Акад. Іграр Алієв

1

Ашшур, владика богів, доручив мені змусити

народи оселитися й жити в мирі, розширити

кордони Ассирії. Сін, володар тіари – сили,

мужності, хоробрості – рокував мені долю.

Шамаш, світло богів, моєму шанованому

імені дарував вікопомну славу.

Аннали царя Асархаддона; 670-ті рр. до н. е.

Асархаддон метався Ассирією два довгі тижні. Побував у кожному великому місті, об’їздив усі області етнічної Ассирії. І скрізь цар над царями збирав боєздатних ассирійців до війська.

Зізнатися, справа просувалася мляво. Мужі вступали у військо без того запалу, який допоміг пращурам створити неозору імпе­рію та прославити ім’я Ашшура на весь світ. Нині добровольцями ру­хав не патріотизм, а бажання вивільнитися з утисків можновладців, отримувати добру платню і цим врятувати себе й діточок від убозтва, боргового рабства. В армію йшла переважно голота. Коли охочих бракло до визначеного «згори» обсягу, намісники силоміць облавно рекрутували мешканців «блошиних кварталів» чи селищ депортованих переселенців. А от сяк-так самозабезпечені ассирійські селяни й міщани, котрі носили за поясом бодай кілька шекелів, поспіхом відвертали обличчя від царських зазивайлів. Так, часто після великих походів воїни по­верталися у свої поселення розбагатілими. Купували худобу й земельні наділи, обзаводилися рабами й статками, принаймні одного з синів споряджали вчитися в столичну школу писців… Однак, значно частіше ті, які вирушали з рідних поселень на військову службу, через довгі роки придибували назад нікому не потрібними каліками, або не поверталися зовсім.

Свого часу Сінаххеріб завершив реформу армії, поставив на потік мануфактурне штампування бойового спорядження. Ударні корпуси поповнилися новими колісницями, що мали стрімкіші восьмиспицеві колеса з підшипниковими ступицями та залізним окуттям робочої основи. Зброярні Ніневії, Ашшура й Каркемиша виготовляли уніфіковані мечі і кинджали, списи і луки, пластинчасті лати й конічні шоломи з рухливими нащічниками на шарнірах. Цар Сінаххеріб за потреби за тиждень шикував під клейноди Ашшура й озброював до п’ятидесяти тисяч мужів допоміжних підрозділів. Але де тепер нашкребти стільки мужів його безталанному синові?

Цар лютився, лаяв управителів і місцевих чиновників. Проте вони нічим не могли зарадити. Військові сили збиралися надто повільно.

“Чому? – питав сам себе Асархаддон. І тут-таки відповідав самому собі.  – Тривалі завойовницькі війни Сінаххеріба, а головне – кривава міжусобна війна між його синами-царевичами, яка нещодавно смертоносним буревієм прокотилася корінними ассирійськими областями, майже до дна вичерпала людські ресурси Ассирії”.

Завбачливо чи параноїдально остерігаючись чергової зради недобитків бунтівників зі світської й духовної знаті столиці, які досі могли таємно зноситися із засілим десь у далеких горах царевбивцею Арад-Нінлілем, зразу ж після смерті батька коронованим на царя Ассирії, або досі підігрівали короноборчі амбіції у когось з відщеп старої династії – і все те супроти напівкровки, сина вавилонянки – Асархаддон першим з поміж царів Ассирії привів й розквартирував у Ніневії чималий корпус найманців-кімерів, чужих у цьому зміїному гнізді, а відтак особисто відданих одному лише цареві.

Ще тоді, весною, коли розпорошив ватаги синів Теушпи і повернувся в столицю, аби посісти трон у батьковому палаці, Асархаддон увів у місто корпус кімерської кінноти й залишив його обживатися у Ніневії. Простому вояцтву, їхнім коням і бойовим псам виділили просторі приміщення під казарми, зброярні, стайні та псарні. Сотників розселили в палацових покоях для вояцької знаті. А цареродному привідці кімерського корпусу, небожеві царя Теушпи, підшукали гідну царської крові садибу поблизу палацу.