1.11

11

Ти маєш звеліти підготувати у тій

області для себе фортецю, і військо

нехай увійде до неї, а загони збирачів

[податі] нехай виходять звідти у рейди…

Лист Белушезіба до царя Асархаддона;

670-і рр. до н. е.

Простора долина, напоєна водами річки Кішесси, вабила око пишною зеленню садів, оброблених нив, виноградників. Уздовж ариків повни­лись зеленню розлогі баштани. Панорама квітучого раю тягнулася на де­сятки поприщ уздовж річки. Тут і там у долині зустрічалися багато­людні поселення. Ошатні будинки, викладені із річкових валунів та перекриті в’язками сухої тростини, оточували стодоли, виночавильні, стайні, зерносховища, загони для худоби. Люд у цьому краї мав би жити багато, заможно. Однак у стодолах гуляв вітер, виночавильні стояли без діла, загони для худоби пустували, а в зерносховищах видніло дно. Общини кішесців, які мешкали в цьому “раю” і належали до мадайського племені бусів, бідували. Адже дві третини того, що виробляли їхні руки, забирали воїни із “Чорної фортеці”. Так поселяни нарекли ассирійську твердиню Кішессу. Вони гидували називати цю опору закабалення й зла одним іменем з добродайною річкою-годувальницею.

А фортеці, спорудженій будівничими з далекої Ассирії із сіро-чорних брил, принесених бурхливими водами гірської річки, насправді пасувала така назва. Як і епітет “Неприступна”. Стояла-бо Кішесса між річкою та дорогою, протореною ассирійськими заво­йовниками з порубіжного міста Хархару в цю квітучу долину. Стояла в передгір’ї, на крутому кряжистому уступі. З лівого боку він прямовисно обривався, підточений водами річки. У центрі колись був пологий спуск. Однак ассирійці, бажаючи звести до мінімуму підступи до фортеці, руками рабів за кілька років розібрали кам’яні осипища й вивезли зайве каміння в одну з ущелин. Оголилася монолітна гірська порода, німотний пам’ятник прадавнього лавового потоку, що застиг уступом при виході у долину. На оголеній скельній поверхні не росло жодної травинки. Цей природний бар’єр, що розділяв залиту сонячним сяйвом зелень долини та могильний холод оборонних стін, міг умістити не більше сотні штурмовиків. Окрім того, він чудово прострілювався з бійниць та чотирикутних зубчатих башт, а тому міг вважатися також неприступним.

Лише праворуч, від дороги, можна було приступити до фортеці, не наштовхнувшись на жодну природну перешкоду. Однак плекати надію, що в цьому слабинка Кішесси, – даремно. Від дороги завойовники звели стіни вищі й товщі, ніж в інших місцях. І склали їх із тесаного каміння, хоча з інших сторін, поверх кам’яної основи заввишки у два людських зрости йшла кладка з цегли-сирцю.

Саме від дороги існував єдиний вхід у фортецю. Ассирійці перетворили цей вхід на справжню мініцитадель. Надбрамна башта вражала масивністю. У ній одній могли розміститися зо дві сотні вояків. Вхідні ворота ззовні були повністю окуті міддю. Це мало справля­ти у ворога хибне враження, що ворота цілком вилито з металу, і розбити їх просто неможливо. Хоча простою оманою кмітливі заво­йовники не обмежилися. Мідну обшивку густо всіювали бронзові шипи. Вони на півліктя стирчали з воріт і мали перешкоджати намаганням нападників проламатися всередину. Не кожна ассирійська фортеця могла похва­литися запровадженням такого хитрого винаходу. Адже при ударі таран наміцно встрягав у шипах. Вирвати його назад коштувало сили та часу. А де вони візьмуться у нападників, коли зусебіч на їхні голови сиплються стріли й каміння. Не допомагала тут і впертіс­ть. За кілька ударів шипи розщеплювали основу тарану на скалки. І навіть затуплені та погнуті, вони продовжували умаляти нищівну силу ударів.

За зовнішньою брамою згущувався непроглядний морок. Прохід попід баштою нагадував прямокутний тунель, мовби й справді вирубаний у надрах гори. Пообіч тунелю на висоті людського плеча тягнулися ні­ші з вузенькими прорізями-бійницями. Ззовні монолітна, зсередини надбрамна башта була цілковито порожньою. У просторих внутрішніх при­міщеннях розташовувалися склади зброї, бочки зі смолою і кунжутною олією, метальне каміння, інші необхідні під час оборони речі. За нішами, на випадок, коли зовнішню браму розбито, і тріумфуючий во­рог увірвався в прохід, зяяли вузькі проріхи-бійниці для лучників. Оборонці, захищені від во­рога цегляною кладкою, крізь бійниці могли сіяти смерть серед особливо завзятих нападників, залишаючись недосяжними для них.

Але й цього здалось замало для будівничих фортеці. Під стелею на ланцюгах висіли масивні ґрати, викуті хрест-навхрест із товстого залізного пруття. В їхніх вузлах, цілячись донизу, погрозливо стирчали гострі, з зазубриною, шипи. Ланцюги кріпилися до двох коліс, встановлених на вершині башти. Одночасно розблоковані, вони швидко розкручувалися, і важкі шпичасті ґрати обрушувалися на голови нападників, умертвляючи їх перш, ніж ті встигали усвідомити, звідки несеться смерть. Залізні шипи пробивали найміцніші лати. А тих, кому дивом вдавалося уникнути шипів, травмувала сама масивна решітка.

Так, за задумом, мав знищуватися цвіт чужоземного вояцтва, так безславно мали гинути найдоблесніші з нападників. А то ж іще до кожного колеса був приставлений десяток найдужчих солдатів. Їхнє зав­дання полягало в тому, аби хутко, поки штурмовики не похопилися та не розбили ланцюги, підняти шпичасті ґрати до стелі, цебто знову привести їх у бойову готовність.

Теоретично неможливим здавався прорив крізь ці перепони. Коли ж нападники якимось неймовірним чином спромагалися вивести з ладу сме­ртоносні ґрати й прослизнути під зливою стріл, які сипалися з бійниць у стінах проходу, перед ними поставала ще одна серйозна перепона – внутрішня брама. Міцністю вона не поступалася першій, зате спробуй-но розбий її тут, у тісному тунелі, де заледве вміщаються два-три десятки воїнів, та ще й під постійним обстрілом ассирійських лучників, схованих за довколишніми стінами.