1.10

10

Я – Асархаддон (…) будівник храму Ашшура,

відновлювач Есагіли та Вавилона. (…)

Тріумфально торував я стезю свою,

покладаючись на потугу моїх богів-хранителів,

від сходу до заходу сонця, і не знаходячи

рівносилого мені суперника. Ашшур привів при-

пасти до моїх ніг царів від чотирьох сторін світу.

Аннали царя Асархаддона; 670-ті рр. до н. е.

Після затвердження запиту до бога-провісника Шамаша Асархаддонові принесли ще одну вогку й необпалену табличку зі словами молитви до царя богів Ашшура, списану секретарем зі слів молільника, а відтак належним чином відредаговану й укладену відповідно до канону. Асархаддон приготував печатку, щоб завірити, коли те чтиво йому сподобається. Заворушив губами, заглиблюючись у зміст і канонічну велеречевість тексту:

«Я, Ашшур-ах-ід-дін, цар чотирьох частин світу, пастир Ассирії, хранитель обрядів Енліля і Мардука, уважний до повелінь Шамаша, сім’я Ашшура, правитель міста мудрості й вченості, котрий зі страхом шанує слово великих богів і не переступає їхні заповіді, вірний цар, котрий добрі поради дає, для котрого огидними є злодіяння й брехня, чиї вуста не промовляють слів утиску, мудрець серед державців всесвіту, сотворений в розумі й добрім глузді, той, хто в долонях тримає підношення богам і богиням – ось звів я руки до Ашшура, царя усіх богів, володаря країн, родоначальника всього, царя всіх великих богів, світоча всіх сторін світу, владаря міста Ашшура, надмогутнього, хто в своєму великому ярому гніві понизив усіх державців всесвіту й умалив їхню пиху, до шанованого героя, із чиїх сітей не втекти злочинцеві, хто під корінь виполює безбожників, котрий того, хто нехтує його словом, покладаючись на власні сили, і хто забуває про велич його божественності, й вихваляється гордовито, того він карає у гніві, трощить зброю його, вивітрює ті його власнії сили, а натомість прихильність дарує тому, хто шанує справедливість богів, хто покладається на добрий суд Шамаша, хто божественність Ашшура – Енліля богів – вшановує.

Отож, до того, хто дарує милість йти за ним, переможно нищити своїх ворогів і супостатів, – до Ашшура, царя усіх богів, володаря країн, родоначальника всього, – я, Ашшур-ах-ід-дін, відданий шанувальник твій, хранитель правди, безумовно покірний заповідям Ашшура й Шамаша, смиренний, безупинний молитель Набу і Мардука, – у молитві звів руки.

Ашшуре, господи мій, прислухайся до моїх справедливих слів, зласкався до них, обернися до моєї щирої молитви, прихильно прийми моління моє. І надішли мені на допомогу свою зброю небесного гніву, при явленні якої побіжуть непокірні від сходу сонця і від заходу сонця.

У своєму великому ярому гніві понизь тих усіх державців, хто підняв бунт проти влади Ашшура. І умали їхню пиху, і розпороши їхні раті, і розвій їхні злочинні наміри. А тих, кого не покарає десниця твоя, віддай на суд справедливого царя Ашшур-ах-ід-діна, вірного шанувальника твого, хто під корінь виполює безбожників з лиця землі. Так звершиться праведний присуд твій, і божественна воля твоя над державцями всесвіту».

Ліпо. Шанобливо. Щиросердо. Асархаддон вдоволено припечатав текст моління та передав таблицю секретареві. Дванадцять днів трикратно на добу в дванадцяти чільних храмах Ашшура первосвященники виголошуватимуть се моління царя над царями серед любих богу курінь фіміаму та мирри.

І Ашшур неодмінно зглянеться на благання намісника свого над народами земними. І Ашшур вкладе в його десницю караючий меч, а серце переповнить спопеляючою нещадністю. І Ассирія неодмінно здолає, розчавить та запанує над усіма народами, котрі гріховно бунтують проти присудів бога Ашшура!

Помахом долоні Асархаддон притримав візиря. Замислено пригладив опасисту бороду, виважуючи щось у серці. Відтак повелів наостанок:

– Підготуй реляції від імені царя, моєї величності, до сонму богів, які супроводжують мене в походах і битвах. Іменем царя могутнього, Ашшур-ахід-діна, царя, богам покірного, запиши, – і з папертей храмів вели проголосити мою клятву присвятити десятину зі здобичі, яку боги вручать у руки мої, богам Ашшуру, Нінлілю, Шеруе, Нінурті, Ґулі, Нергалу, Іштар Ніневійській та Іштар Арбельській.

***

Країною, яка розкинулася від Перської затоки до Середземного моря, нелегко пройти з кінця в кінець. Однак ассирійські війська в усі часи вражали ворогів імперії мобільні­стю. Нічого надприродного в ній не було. Мобільність армії забез­печували військові дороги та їхня інфраструктура. Розходячись із столиці й багатократно перехрещуючись, дороги зв’язували центр і периферійні області в нерозривне ціле. Головні арте­рії Ассирії були справжніми магістралями. Будівничі прокладали їх широкими, вирівняними, за можливості – прямими. Поверх добре втр­амбованого ґрунту накладали настил із кам’яних плит чи цегли. Та­кими шляхами легко котилися колісниці, мов вихор, мчала кіннота, бадьоро просувалися піхотинці. Яким би спекотним не випадав день, дороги затінювали розлогі фінікові пальми, а через кожних двадцять кілометрів солдати мали змогу вгамувати спрагу криничною водою.

Маючи такі шляхи сполучення, ассирійська армія просувалася впе­ред, мов на крилах. З Ніневії до Аррапхи двадцять днів ходу. А звідти до Хархару та до Кішесси – ще днів сорок-п’ятдесят. Дорогою Асархаддон спішно дозбирував війська. До армії стікалися загони намісників, невеликі підрозділи, які несли гарнізонну службу в містах, ополчення, що їх змушені були виставля­ти вожді підвладних племен. За короткий час під рукою Асархаддона згромадилося вісімдесят тисяч воїв. Та обрушити цю громаду на мідійців цареві не вдалося. Каштаріті зі скрутного становища врятував несподіваний союзник.