1.9

9

Шамаше, великий господи,

на те, про що я тебе запитую,

дай мені вірну відповідь (...)

Чи Каштаріті, правитель міста Кар-Кашші,

який вислав до […] кажучи: «Давайте

триматися разом, збирати війська й …

виступати на війну проти армії

Ашшур-ах-ід-діна, царя Ассирії…»

(матиме успіх у цьому починанні)?

[…] Чи Каштаріті та його військо,

чи військо кімерів, чи військо Манни,

чи військо Мадай, чи військо будь-якого

іншого супротивника захопить

місто Кішессу?..

Запит Асархаддона до бога-

провісника Шамаша; 670-і рр. до н. е.

Гонець із царською поштою прискакав під браму Іштар Ніневійської, коли зоря богині[1] вже яскраво виблискувала на небесному склепінні. Наглухо зачинені ворота, масивні, оббиті міддю, знеохочували наскакувати на них нахрапом. Та це не перепинило гінця. Він зіскочив із змиленого скакуна. І гулко загу­пав руків’ям меча об браму. Бив довго й уперто.

Аж ось високо вгорі між зубцями надбрамної башти зблиснув вогник смолоскипа.

– Кому там не спиться поночі?! Геть!.. Увійдеш завтра, як усі добропорядні люди, – прогримів згори грубий голос.

– Іменем царя над царями відчиніть! Дорогу гінцеві полководця Абібаддіна, носієві царської пошти!

Воїн на башті кілька хвилин обмірковував сказане гінцем.

– Зараз погляну, який із тебе гонець, – зрештою, буркнув він і кинув униз смолоскипа.

Просмолена галузка впала зовсім близько від царського гінця. Краплини палаючої смоли зашкварчали на його дорогих сап’янцях із жовтої шкіри.

– Смердючий шакал! – заревів гонець. – А бодай твою плоть пожруть шістдесят хвороб Ерешкігаль! Відчиняй негайно, коли не хочеш, щоб завтра про твою зухвалість дізнався сам цар над царями!

Погроза подіяла швидше, ніж того сподівався гонець. Оглядове віконце бічного проходу праворуч від головних во­ріт розчинилося навстіж.

– Доказ, – спокійно промовив голос за віконцем. Належав він ін­шій людині, певно, старшині прибрамної сторожі.

Гонець ще раз смачно вилаявся і недбало тицьнув у віконце охоронну грамоту з печаткою абаракку Курди-Ашшура.

– Зачекайте хвилинку, мій пане, – повертаючи власникові глиняне посвідчення, люб’язно попросив старшина сторожі.

Задвигтіли засуви. Важкі ворота зі скрипом прочинилися.

Багато вдягнений гонець вхопив скакуна за вуздечку й упевнено рушив уперед.

– Пане царський гонець! – збігаючи крутими сходами з башти вниз, закликав перший співбесідник нарочитого. – Пробачте не­розумного вояка. Не добрав одразу. Сумнів узяв. Тут поночі чимало всякого нечистого люду вештається... Та ж розумієте – служба.

– Тупі бездари. Гнити б вам у забутій усіма порубіжній фортеці десь на окраїні смердючих боліт Біт-Якіну.

– Пане-е!

Гонець нетерпляче махнув рукою.

– Геть з дороги. І затямте – іншим разом не попущу! – вигукнув він, вискочив на огира і помчав темними вулицями до Верхнього міста.

Не сподівався гонець о такій порі застати Курди-Ашшура. По­рядку ради подався поночі до службових дверей Сінаххерібового па­лацу. Коли ж сторожа мовчки розступилася, засвідчуючи, що в абаракковій канцелярії ще хтось є, гонець затамував подих і хутко прослизнув всередину.

У канцелярії не було нікого, крім молодого писаря-прислужника й сановника, який щось замислено читав. Гонець вручив Абібаддінове послання. Курди-Ашшур ознайомився з його зміс­том і скривився, наче від зубного болю...

А зранку, після досвітньої молитви та сніданку, Курди-Ашшур передав лист Асархаддону. Царя саме пропарили, промасажували, натерли пахощами, зодягнули в парадні шати. Поверх гаптованої золотом сорочки і коштовних талісманів-оберегів лягла опасиста смоляно-чорна борода. Як і волосся, кожен пучечок її жорстких волосин було навощено й елегантно завито. І кожне кілечко напарфумлено благодатною свіжістю кедра зі священних храмових борів у гористих верхів’ях Євфрату.

У роздобрілому гуморі Асархаддон знічев’я заходився вникати в зміст дрібоньких клинописних рядків.

“Цареві Ашшур-ах-ід-дінові, моєму володареві, твій слуга Абібаддін.

Нехай пробуває у мирі цар, мій повелитель! Нехай боги й богині Ашшур, Шамаш, Бел, Набу, Нергал, Лас, Ішум, Адад і Бер, великі боги небес і землі тисячекратно вельми і вельми благословлять царя, мого володаря, правителя Ассирії та Вавилонії. Нехай перебуває в благополуччі країна Ассирія. У благополуччі храми. У благополуччі всі укріплені міста царя.

Гнів царя Ашшур-ах-ід-діна, мого повелителя, нехай упаде на голову твого безталанного слуги. Згідно з наказом царя, виступив я із довіреним мені десятитисячним загоном проти бунтівника Каштаріті у Біт-Хамбан. І ратився з ним. Та подужати не зумів. Виставив-бо Каштаріті проти мене невпокорених косіїв і раті ішкузів. Число ж ворогам Ашшура тридесять тисяч. Вельми багато воїнів Ашшура загинуло в битві з бунтівниками. А з рештою, числом чотири тисячі двісті вісімдесят три воїни, увійшов я в укріплену фортецю царя Кішессу. Де й оборо­няюсь тепер, обложений з усіх сторін варварами півночі та мідійськими вої­нами Каштаріті.