1.3.1.Частина ІІІ. Скіфи в Азії

Частина ІІІ

СКІФИ В АЗІЇ

          Скіфи, вигнавши кімерів з Європи, вде­рлися до Азії,

     і коли ті втікали, вони, перес­лідуючи їх, прибули

таким шляхом до Мідії.

  ...Скіфи ... своїми нахабством і свавіллям усе

               перевернули там [в Азії] догори ногами. З одного боку,

             вони вимагали від підкорених народів данину, що вони

      визначили для кожного з них, а окрім збирання цієї

     данини вони роз’їжджали на конях і грабували все,

що тільки було в кого.

Геродот

Участь лісостепових племен [України] у передньо-

азійських походах підтвержується археоло­гічним

матеріалом. Наприклад, відомими знахідками

(бронзовий урартський пояс з гра­віюванням, ассирійська

печатка з емблемою бога Ашшура) із Носачівського і

Мельгунівського курганів.

Борис Шрамко

1

Від галасу кінних лучників порозбігаються

всі міста; їх мешканці ховатимуться в нетрях

і вилазитимуть на скелі; всі міста спорожніють,

і не лишиться в них жодного жителя.

Біблія. Книга пророка Єремії, 4, 29.

Птах летить небом вольготно, розпластавши крила. Легкий вітер підтримує тендітне тільце, пестить кожну пір’їну, вливає пречис­ту енергію Неба в маленьке тріпотливе сердечко.

Вершник мчить степом нестримно, наввипередки з вітром. Баский огир чвалує, ледь-ледь торкаючись копитами теплої землі. Густі зелено-сизі трави піняться під копитами гарячого жеребця, розхлюпуються, неначе хвилі під носом галери.

Як легко, як гоже, як радісно на душі! Дух землі, дух трав п’я­нить-дурманить. Вітер свистить у вухах, видуваючи лихі думи, тривогу, неспокій, журбу.

Не знає птах у небі кордонів. Не відає вершник межі буйнотравного степу.

– Кня-же-е! – доносить вітер іздалеку людський голос. – Час повер­татися в табір!

Голос рве невидимі ниточки, які єднають вершника з землею та небом. Голос повертає до дійсності, гонить у безвість летючу мрію. Блякну­ть казкові барви. У душу, в серце повертається відчуття реальності.

– Свар-га-піте!

Вершник натягує повіддя. Кінь слухняно зупиняється, пряде вухами, косить оком на наїзника, немов питає: ну, як, друже, сподобалися перегони із вітром? Молодець усміхається, гладить коня по спіт­нілій шиї, любовно куйовдить гриву.

– Не коник – вітер, – хвалить скупо, проте щиросердно.

– Ще б пак. Хто-хто, а Бартатуа вміє добирати огирів. Не вженеш­ся за таким.

– Хто би там як не нарікав, Ладимире, ті скити – непогані люди. З ними ужитися треба, ото й лад буде.

– Еге… Еге... Он вівці з барсом теж собі любесенько зналися – одні роги й копита зосталися. Чом би драпіжнику не бавитися, поки ситий. А ти, сліпцю, пригадай-но та мені розтлумач: чого ото батько твій носить на тілі стільки рубців од їхніх акінаків?.. Це теж подарунки, не забувай, того-таки Бартатуа.

– Маю на карбі те, Ладимире. Не думай, не куплять мене скити гарним конем чи іншим даром. Не оскитять, не переманять. Не співав – і співати не буду під їхню дуду. Є бо нащадком славетних гіперборіїв.

– Та чи я що кажу, Сваргапіте? Знаю ж тебе з малих літ. Не гарячкуй. Вертаймося ліпше в табір. Бо хтозна, чи не шукають уже тебе по всьо­му околотку царські нарочиті.

Велична та повноводна річка Аракс у нижній течії. Прийнявши води гірської Кури, тече вона далі неспішно, ліниво перевалюється перекатами від плеса до плеса. У спекотну літню пору з мутної води висуваються на один-два лікті побочні. Вигрівають під палючим сон­цем мулисті спини. Шелестять очерети, зарості тростини. Понад бере­гами, затінюючи кронами плеса, свіжою зеленню дихають верби, береклети, білолисті тополі. А південніше, куди не глянь – степ. Кінця-краю йому не видно. Понад річкою вітер розчісує білувате колосся дикого сорго. А ген далі – суцільне сизе море житняка, бородача, поташника.

Славнозвісний Муганський степ. Теплий, буйнотравний, розлогий –справжній рай для кочівника. Є де розгулятися табунам, розме­жувати угіддя між родами. Та й до багатих південних царств – рукою подати. Уподобали коні густі сиві трави, що так нагадували їм рідні ковилево-типчакові випаси. Уподобали й скіфи простору малолюдну рів­нину, яка аж ряхтіла косяками безпечного, ніколи не стріляного звіра. Роздолля…