1.2.18

18

Мардук, цар богів, зробив так, що страх

перед моїм правлінням охопив землі

чотирьох сторін світу, немов могутній

ураган. Нергал, всемогутній серед богів,

дарував мені наганяти жах і покірливість.

Іштар, цариця битви й війни, дарувала

мені могутній лук і смертоносний спис

звитяжця.

Аннали царя Асархаддона; 670-ті рр. до н. е.

Двадцять третього дня місяця сіману, того ж таки шістсот вісімдесятого року до но­вої ери ассирійська армія вирушила в похід проти скіфів царя Ішпака.

Асархаддон із колісничими залишив позаду піхоту й притьмом помчав у Арбелу[1].

В Арбелу – прекрасне білокам’яне місто, яке аккадською й староассирійською мовами звучало Арба-Ілу, цебто Місто Чотирьох Храмів, за віковічну історію Ассирії приїжджав кожен її цар. Приїжджав регулярно. Адже Арбела вважалася священним містом. Саме тут, на квітучій рівнині в передгір’ї Загросу бог Ашшур узрів прекраснолику Іштар і взяв її за дружину. Там, де вони поєдналися, сплітаючи воєдино небесне й земне кохання, із шумерських правіків височів храм. За каноном він вважався найпрадавнішим, найсвяті­шим, найголовнішим із храмів Іштар. У ньому висвячували у сан верховної жриці, відбували служити в різні кінці Ассирії культоначальниці всіх інших храмів богині родючості, земних щедрот і насолод. Та й усі храми Іштар нагадували зменшені копії головної оселі прекрасноликої, що виблискував посеред Арбели, немов пуп землі.

У храмі мешкала богиня Іштар Арбелська. Бачити її обличчя могла лише очільниця вищої жрецької колегії дванад­цятьох. Вона обиралася з їхньої когорти у рік Іштар на дванадцять зодіа­кальних років для зв’язку з богинею та ведення централізованого ке­рівництва мережею великих і малих божниць культу, поширеного і в самій Ассирії, і далеко за її межами. Інші смертні, пони­жені гріховністю та недосконалістю духа, лишень інколи, та й то здаля, могли споглядати у велич­ному храмі яснолику Іштар, витворену талановитими ваятелями давніх часів із золота, дерева, слонової кістки й десятків інших матеріалів.

Іштар вважалася не лише богинею землеробства та кохання. Славилась во­на і як опікунка царського роду. Через те навіть наймогутніші й упевнені у власній непереможності царі перед початком важливого походу на ворога завжди приїжджали в Арбелу, щоби вмолити Іштар-заступницю дарувати їм легку перемогу.

Асархаддон не був винятком. Віра в могутню й усеблагу ассирій­ську богиню Іштар, незважаючи на відчутні провавилонські симпатії сина вавилонянки Накії та мужа вавилонянки Белітти, пос­тійно підтримувала в ньому дух справжнього ассирійського володаря.

Три доби – поки піші полки плуганилися – пробув Асархаддон у Арбелі, старанно дотримуючись приписів культу. Першу добу нічого не їв, очищувався тілесно й духовно. Другого дня чинив приношення в трьох менших храмах, а вночі велику й по-царськи щедру жертву – в головному храмі. Третього же дня зі схо­дом сонця цар схилився перед богинею-заступницею в палкій молитві:

                                             Помилуй мене, Іштар, подаруй долю!

                                             Ласкаво поглянь, прийми молитви!

                                             Обери мені шлях, укажи дорогу!..

                                             Всесиллю твоєму молюсь – нехай житиму в мирі!

                                             Хай буде зі мною шеду благий, що стоїть перед тобою!

                                             Милість ламассу, що за тобою, нехай буде зі мною!

                                             Хай прибудуть мені багатства, що стережеш ти праворуч,

                                             Добро, що ховаєш ліворуч, хай від тебе дістану!..

                                             І що сказав я, так, як сказав я, хай так і буде!

                                             У здоров’ї плоті, у радощах серця провадь мене щоденно!

                                             Подовж дні мої, додай мені життя, богине!..

                                             Хай зрадіють тобі небеса, хай радіє з тобою безодня!

                                             Хай тебе благословляють усі боги світу...

Моління тривали до смерку. А опівночі пробив час оракулового провіщення.

У супроводі старших жриць Асархаддон увійшов у по­таємну кімнату за вівтарем, закриту від простих відвідувачів храму товстою, розшитою золотом і перлами пурпурною завісою. Відчув запах якогось солодкуватого диму – він стримував схвильоване серцебиття, навіював дрімоту.

У кімнаті панувала напівсутінь. Слабкого світла чотирьох світиль­ників заледве вистачало, щоби боротися з в’язкою пітьмою. Посеред кімнати, схрестивши ноги та сплівши руки на ко­лінах, сиділа простоволоса діва, вродою подібна до ясноликої Іштар. Була нагою, якщо не ра­хувати вузької білосніжної смужки тканини на стегнах, яка прикривала сороміцьке, і ще вужчої чорної смужки, що закривала очі. Тіло пророчиці, намащене ароматичною оливою, виблискувало у полисках світильників.