1.2.16

16

…Країна, що згрішила проти тебе – нехай до

самих окраїн тобі підкориться; постав над нею

твого наближеного, і нехай тамтешні людці

тягнуть ярмо твоє, щорічну, безперестанну

данину і податі, накладені на них!

Реляція Асархаддона до бога Ашшура;

670-і рр. до н. е.

Із храму Шамаша в оточенні “вірних” Асархаддон одразу ж подався в Арсенал. Тут зберігалося спорядження, колісниці, зброя та різноманітна здобич, утримувалися коні й мули. І тут у перервах між війнами мешкало ядро ассирійської армії.

Просторий, прямокутний у плані архітектурний комплекс Арсеналу й Ристалища – це масивна, відгороджена від світу фортеця, що прилягала одним боком до загальноміської стіни. Крім складів зброї, наступальної та облогової техніки, в Арсеналі працювали різноманітні ремісничі майстерні – теслярські, ковальські, зброярські... У продовольчих складах зберігалися чималі запаси провіанту. Навпроти майстерень тягнулися казарми: приміщення-соти на сотню мужів кожне зі світловими колодязями посередині.

Виголосивши в тронному залі коротку промову перед полковниками, Асархаддон у супроводі туртана вийшов на просторий внутрішній плац. Війська, вишикувані прямокутником, розступилися, пропускаючи володаря на трибуну.

Асархаддон залишився вельми вдоволеним парадним маршем-оглядом підрозділів. Цар над царями поривався у бій, цар над царями марив новими перемогами. І віддав наказ негайно виступати. І вскочив у свою похідну колісницю, де височів штандарт бога Ашшура. Сонце яскраво виблискувало на лускатій броні царя над царями. Великий Воїн Ашшура вирушав приборкувати тих, хто не бажав смиренно тягнути на власних шиях непосильне ярмо кривавого бога Ашшура.

Царська дорога, залита товстим пластом асфальту, здригалася від важкого карбованого поступу непереможної ассирійської армії. Обабіч на тротуарах товпилися юрмища містян. 

Сухою скептичною посмішкою Асархаддон зустрічав прославлення та поклоніння ніневійської юрби. Узрівши, вона славила і благословляла його. Однак поза очі, певно, проклинала і його, і непосильні побори, встановлені ще попередниками. Поклоніння Асархаддон бачив, прокльони майже фізично відчував, читаючи завуа­льовані або занадто м’яко сформульовані таблички-донесення прид­ворних шпигунів.

Неподалік брами Іштар, на терасі, де височів храм великої боги­ні, військо зупинилося. Асархаддон зіскочив з колісниці, у супроводі найближчих воєначальників неквапом піднявся довгими сходинами до входу в святилище. Тут до нього приєдналися жриці в яскраво-жовтих туніках.

Сліпучий блиск золота, золотобарвних розписів, яскравого соняч­ного проміння, яке щедро лилося через отвір у стелі і додаткові світловоди, на мить заслі­пив царя. Навіть йому – власникові найказковіших у світі скарбів, заб­ракло подиху від споглядання божественної краси та величності.

Жриці обкурили царя сизуватим димом мірри і ладану, що, за повір’ям, мав очистити від усього злого. Після того дві молодші жриці взяли царя за руки й провели на середину храму, де на невеликому прямокутному підвищенні був розстелений барвистий золототканий килим. На цьому п’єдесталі повелителі Ассирії поклонялись Іштар-заступниці.

Асархаддон богобійно зійшов на підвищення, підвів голову і зустрівся з ликом Іштар Ніневійської. Богиня родючості й опікунка царського роду була вилита зі “світлого золота” – сплаву, таємницю якого знали лише жерці. Богиня виглядала такою свіжою та природньо-живою, що Асархаддонові мимоволі здалося, немов бачить перед собою не металеву статую, а живу розкішну й виразнооку жінку. І цар молитовно звів руки до лику Іштар.

Поки жриці від царського імені чинили богині жертви приношення, узливання та цілопалення, Асархаддон пошепки молився. Щоправда, згідно з обрядом, вів мав би брати найактивнішу участь у жертвуванні Іштар або хоча би зачекати, поки богиня прийме жертви та відкриє вуха до голосу молільника, а вже відтак довго й голосно молитися опікунці. Проте цього тривожного часу цареві було ніколи дотримуватись обрядових поконів.

– Велика богине Іштар. Тобі – моління мої, во­лодарів владарко, богинь очільнице!.. Ти – світоч землі й неба, несхитна донька бога Сіна! Ти вкладаєш у руки зброю, скликаєш на битву!.. Змилуйся наді мною, господине землі й неба, володарко битви й розбрату!.. Я кличу тебе, знеможений, утомлений, змучений раб твій!.. Прихи­лись до благання мого, почуй прохання! Ласкаво поглянь, прийми молитву, – шепотів він із надією. – На те, про що молю тебе, даруй мені благословення й допомогу. В цей день, дванадцятий день місяця аддара, я виру­шаю на арамеїв, які зневажили владу Ашшура й повстали проти мене. Виповни, велика богине, відвагою й міццю серця моїх воїнів. Допоможи понищити бунтівників, утопити в крові. Душі їхні нехай зжере хазяїн пекла Нергал. Тобі ж, о Іштар, нехай дістанеться слава, честь і поклоніння.

Гул мідних тимпанів змусив Асархаддона відірватися від молитви. Цар зійшов з молитовного місця і наблизився до жертовника. Над ним розсіювався останній пломінець білуватого диму.

– Ашшур-ах-ід-діне, царю над царями, царю могутній, – звернулася до Асархаддона настоятелька. – Велика богиня Іштар прийнята твої жертви. Слова твоєї молитви були почуті нею. Віруй і будь певен: Іштар допо­може тобі.