1.2.12

12

Коханий, дозволь мені пестити тебе,
Моя дорогоцінна ласка солодша за мед,
У спальні, наповненій медовим солодом,
Дай мені наситися твоєю принадною вродою.
Леве, дозволь мені пестити тебе,

Моя пристрасна ласка солодша за мед.
Шумерська інтимна лірика, ІІ тис. до н. е.

В опочивальні Белітти панувала м’яка напівсутінь. Ажурні срібні світильники ледь полум’яніли. У курильницях жевріли кипарисова смола, мирра, ладан та інші рідкісні пахощі з далекого Сабейського царства[1]. Вавилонянка розумілася на пахощах і залежно від настрою вміла добирати букети, які миттєво заспокоювали й розслабляли, або ж, навпаки, розбурхували кров і пробуджували ненаситні бажання. Подейкували, що вавилонянка зналась і на магічних заклинаннях, і на всесильних чарах, однак плітки ті рідко вилітали за глухі стіни гарему. Асархаддон узагалі не надавав їм значення. Він кохав Белітту, кохав палко і безтямно, тож за найбільші чари вавилонянки вважав її принадну солодку вроду. Крім того, на відміну від граційних, але порожньооких наложниць, Асархаддона приворожувала незглибима внутрішня наповненість дружини, яка перетворювала її на високоосвічену та мистецьки обдаровану особистість, що достойна ділити не лише ложе, а й трон зі своїм повелителем.

В опочивальні Белітти відчувався високий естетичний смак її власниці. Вона надто різнилася від пуритансько строгих, скупо вмебльованих  і темних опочивалень ассирійок. Там пригнічувались розпусні гріховні бажання, зберігалася чистота помислів перед ликами богів. Зате Беліттина спальня купалася у ворсистих східних розкошах. Тут, наче в казносховищі, погляд з подивом зауважував найдовершеніші вироби з усіх куточків світу. Хоча найбільше, звісно, опочивальня нагадувала єгипетські будуари. Відколи Саргон Другий проторував дорогу для торгівців у недоступний до того таємничий Єгипет, відколи Сінаххеріб започаткував регулярний обмін подарунками з фараоном, базари Ассирії та Вавилонії заполонив єгипетський крам. Мода на єгипетське стрімко поширилася серед царедворців і знаті, адже віднедавна це стали вважати ознакою високого аристократичного смаку. То дарма, що левову частку “єгипетських” товарів виробляли спритні ремісничі цехи торгових фінікійських міст, які ухитрялися задовольняти найвибагливіші вподобання споживачів різноетнічної Ассирійської імперії. Єгипетські статуетки, рельєфи, прикраси, магічні амулети з містичними ієрогліфами, папірусні трактати, косметика, ліки користувалися в Ассирії стійким попитом. Усе найдорожче, що пропонували фінікійські купці, можна було знайти в Белітти. Втім, навіть у розкоші вона не переборщувала, тож опочивальня вавилонянки полонила душу вмиротвореним відчуттям затишку.

По-справжньому Асархаддон відпочивав лишень у Белітти. З нею він міг дозволити собі почуватися безпосереднім і щирим, звик до її тепла, чуйності, уваги. Навіть його холодне малоемоційне серце зворушувало бажання коханої зрозуміти, розрадити, допомогти. Звик бачити у ній не лише ладу, а й друга. А справжнього друга, вірного, відданого серцем, самотній царевич усі ці роки потребував устократ більше, аніж злюбну партнерку. Тому майже не зазирав у гарем, рідко, коли того вимагали обставини, входив до старшої дружини. Днював і ночував у Белітти. Звик у ті дні, коли груди розпирала радість, найперше ділитися цією радістю із коханою. І коли на душі лежав камінь, коли почувався геть кепсько, теж простував до неї. Їй звик звіряти все особисте, всі мрії, роздуми, вагання, які обтяжували голову.

Белітта тонко відчувала настрій повелителя. Ось і зараз, неспішно роздягаючи його, вона зауважила на обличчі мужа печать задуми і глибоких внутрішніх переживань. Торкаючись губами скронь, тихо прошелестіла:

                                        Чому твої щоки запали, голова понурилась,

                                        Смутне серце, обличчя зів’яле,

                                         Журба в нутрі твоєму замешкала?..

Асархаддон вдоволено примружив очі й заусміхався. О, Белітта, незрівнянна Белітта. Навіть наодинці вона полюбляє спілкуватися з ним мовою високої поезії. Збрижив чоло, аби віднайти в тому ж епосі про Гільгамеша гідну відповідь на її запитання:

                                        Так само, як Він, чи ж і я не споляжу,

                                        Щоб не звестися вже повік-віки?..

– То ось що тебе непокоїть? – здивувалась Белітта. – Примирися. Від власної долі не втечеш. Ти – цар над царями. А я – твоя цариця. І готова віддати тобі всю себе.

Хитав головою. Усміхався. А очі сповила зажура.

Однак Белітта не була би Беліттою, коли б не вміла підшукати ключ до сердечного настрою мужа.

“Зачекай”, – поцілунком вклала коханого на розкішне ложе, укрите безбережною, наче хмара, тонкою периною з пуху фламінго. Хвилинку чаклувала над лампадками, насипаючи у них суміш пахощів, хвилинку рилась у скрині ебенового дерева, інкрустованій вирізаними зі слонової кістки бутонами лотоса й золотими скарабеями. Повернулася зі згортком папірусу.

– Що то? – в’яло поцікавився Асархаддон.

– Ліки від життєвої розгубленості й зневіри для мудрих серцем.

– Мудре серце не врятувало батька від заколоту. Я нутром передчуваю небезпеку. Адже вістря таємної змови було націлене проти мене. Вони ненавидять мене ще дужче, ніж Сінаххеріба. Батько був справжнім ассирійцем, а в моїх жилах наполовину тече кров ненависних їм вавилонян. Та вони ледве примирилися з тим, що на троні Ассирії всівся син вавилонянки Накії. За першої-ліпшої нагоди вони й мені вгородять кинджал у спину. От віриш, ніколи ще не боявся так за власне життя, як тепер, коли увінчав голову тіарою царя над царями... Твої ліки здатні утішити мене, розвіяти скорботу за батьком, навчити, як не боятися смерті, як жити, як царювати, здатні відповісти на всі мої “чому”?