1.2.9

9

…Нін спорудив ідеально укріплене місто

у формі видовженого прямокутника (…).

Ніхто в подальші віки не будував настільки

просторе місто з такими величними мурами.

Адже міська стіна мала заввишки сто футів,

а ширина її дозволяла їхати лавою по

парапету трьом колісницям (…). У новому

місті Нін оселив безліч ассирійців… Місту

дарував він власне ім’я – Нін. І для містян

виділив чималий шмат прилеглих угідь…

Діодор Сицилійський, «Бібліотека»,

II, 3, 2-4; І ст. до н. е.

Весною Тигр вражає повноводністю. Беручи початок на Вірменському нагір’ї, біля стін Ніневії він перетворюється з неве­личкої річечки на одну з найбільших річок Землі. Його мутні жовтаві води розливаються ледь не до обрію.

Родючий мул, яким насичені води Тигра, перетворює довколишні до­лини на справжній рай. Уздовж берегів розлого тягнуться заливні лу­ки. На них пасуться багатотисячні череди гладких биків, віслюків, кіз, овець, вигулюються табуни породистих коней. Далі, на схилах ваблять прохолодою пальмо­ві і смоковичні гаї, зеленіють виноградники, квітують сади. В їх затінку сліпу­чою перламутровою білизною виблискують заміські палаци та просторі садиби воєначальників, вельмож, купців, заможних містян. Пишна зе­лень, веселе пташине щебетання, духм’яні пахощі квітів огортають їхні осідлища. Тут панує серцю мила благодать.

А на Тигрі від ранку до ночі – плюскіт весел, збуджений галас, жвавий гул. Річкою прокладають дорогу крутоносі лодії, пташини­ми виводками снують каравани круглих куфів, обтягнутих шкірою, поп­ри береги неспішно ковзають плоти-келеки. Їх настільки багато, що аж ря­бить в очах. І всі вони поспішають у Ніневію.

О, Ніневіє. Давні, забуті поети недаремно величали тебе перлиною Месопотамії. Бо де ще в світі побачиш таку красу, таке розмаїття палаців, величних храмів, зіккуратів, які впираються в небо?.. Де поба­чиш такі довершені витвори давніх ваятелів?

Блиск позолоти, молочна білизна слонової кістки, одухотворена величавість гіпсового алебастру, таємнича чорнота асфальту, гідні зачудування хитросплетіння живої соковитої та неживої смарагдовобарвної зелені, яск­раво-рожевий полиск ажурних карнизів, синь укритих глазурованими кахлями зубчатих башт і масивних балконів... Хочеться заплющити очі, бо розум не здатен в одночассі осягнути таку красу. Про щось подібне не мовиться навіть у казці, а тут воно постає реальним, земним – і неземним водночас. Здається, ти потрапив у місто небесних богів. Хоча, це не так. Очам прибульця відкривається не міраж, а столиця наймогутнішого з земних царств – Ассирії.

Ніневія існувала спрадавна, легенди приписували її заснування першому ассирійському цареві, прозваному в народі Ніном за те, що володів талісманом Нін-урти – бога щасливих, переможних воєн і ратних звитяг. Ті легенди всотували у себе славетні, гідні подиву діяння різних царів, імена яких забувалися, а подвиги приписувалися оспіваному в народі Ніну. В такий от спосіб змогли поєднатися в особі легендарного Ніна літописний цар Шамшіадад Перший[1] і його на ціле тисячоліття віддалений наступник, не менш славнозвісний Шамшіадад П’ятий. Саме Шамшіадад і його вродлива дружина, цариця багатого торгового міста Аскалона, розбудували Ніневію. А згодом, через тисячу років, запустіла Ніневія знову перетворилася на коштовну перлину Північної Месопотамії, гідну суперницю Вавилона, завдяки багаторічним масштабним будівельним роботам великого завойовника Шамшіадада П’ятого та його не менш енергійної дружини й наступниці, цариці Шаммурамат-Семираміди[2].

Пам’ять людська недовговічна і невдячна. Проте легенди народні такі самі незнищенні, як і народ. З покоління у покоління прославляли вони легендарного Шамшіадада-Ніна – непе­реможного витязя, талановитого полководця, справедливого царя, оборонця вбогих. Сам Ашшур, подейкували, спус­кався з неба та в одній колісниці з цим легендарним героєм ходив по­ходами у Вавилонію, країни Наїрі, Мідію, сирійські царства. За пе­реказами, у ті прадавні часи володіння Ассирії простягалися від Середземного моря до Парсуа. І в центрі цієї неозорої імперії Нін вибудував небачене за величиною та красою місто. Довжина його стін рівнялася чотирьомстам вісімдесяти стадіям[3]. П’ятнадцять сотень башт обороняли його від ворогів, підтримуючи зубчатими вершинами небозвід. Ніневія – цим гордим іменем нарік свою столицю Шамшіадад-Нін.

Минали роки, десятиріччя, сторіччя. Місто Ніна то слугувало непохитною опо­рою ассирійських царів, то поринало у запустіння, поступаючись місцем давнім столицям Ашшурові та Калху.

Сінаххеріб, батько Асархаддона, повернув місту Ніна його давню славу. Він повністю реконструював і розбудував столицю. За велінням царя над Тигром нагорнули земляний насип заввишки з десятиповерховий дім. На цій просторій терасі цар власноручно заклав наріжний камінь у величну новобудову Верхнього міста. Ті, хто звіддалік наближалися до Ніневії, проймалися оманливим враженням, наче царська цитадель пливе над монументальним потрійним рядом височезних стін Нижнього міста. Так задумав Великий Сінаххеріб, і царські зодчі не розчарували грізного повелителя чотирьох сторін світу. Вони розмітили проспекти й площі, квартали забудови та молільні. А цар над царями напоїв столицю і державу чистою джерельною водою із Загроських гір, розбив сотні каналів та перетворив довколишні степи на лани, баштани і пальмові гаї. Цар залюднив столицю товписьком силоміць оселеного люду: найкращими в імперії ремісниками й інтелігенцією, високими армійськими чинами і купецтвом, землевласниками, крамарями, лихварями, незліченними державними чиновниками. За його правління Ніневія перетворилася на найбагатше, найквітучіше, найнеповторніше місто Передньої Азії. Стараннями царя над царями Ніневія перевершила давню славу Вавилону і за чисельністю й заможністю населення, і за ремісничо-торговим оборотом, і за кількістю й пишнотою храмів, і за багатствами храмових скарбниць. Вавилон, який посмів було тягатися з нею, розвіявся попелом за вітром, перетворився на поросле тростиною боло­то. У Ніневії не залишилося конкурентів. Коштовною перлиною вона виблискувала, ваблячи до себе мандрівників з усього світу.