1.2.7

7

Воїнів (…) і решту бунтарів живими я приволік...
Перед статуями Шеду й Ламассу, перед якими
Сінаххеріба, батька мого батька-родоначальника
було заколото, нині я духу (діда) цих людців у

жертву приніс! Плоть їхню, яку порубав я,

я згодував псам, свиням, воронам, орлам,

птахам небесним та рибинам морським.

Аннали царя Ашшурбаніпала; сер. VII cт. до н. е.

Місто Ашшур налічувало з пару тисяч років. Перша, прапрадідами звеличена столиця Ассирії. Оселя бога-уособлення етнорелігійної самоідентифікації народу ашшураї.

Місто вивищувалося на високому скельному мисі над урвистим правим берегом Тигра. Чи не першим у світі це місто обзавелося централізованими мережами водопостачання й стоковідведення. Чи не першим у світі замість халуп місто се дивувало дво- і триповерховими садибами із зеленими тінистими внутрішніми двориками, басейнами, розлогими підземними спальнями і пивницями.

До широчезного Проспекту Процесій виходили пишні фронтони палациків представників найіменитіших династій і торгових корпорацій імперії. Їхні власники хизувалися один перед одним вип’яченими багатствами й коштовністю внутрішнього оздоблення. Внутрішні дворики садиб нагадували квітучий едем. Стіни огортали сланкі пагони пишноцвітної бугенвіллеї з цвітом божественних рожево-порфирових відтінків. Середину кожного дворика займав бодай крихітний, але басейн, вистелений асфальтом і ззовні покритий блискучими глазурованими кахлями. Низенькі тапчани й ослінчики манили присісти під духм’яними пишноквітними кущами троянд, олеандрів і гібіскусів.

У внутрішніх покоях знаті із пахучих кедрових сволоків на срібних ланцюжках звисали золоті лампіони й кадильниці. Лампіони освітлювали витончене вмеблювання з коштовних порід дерева, розцяцькованих інкрустаціями: різьбленнями і пластинками зі слонової кістки й декоративного каміння. Пацьорчаті драпірування з фінікійського пурпуру, вигаптувані срібною ниттю подушки та повстяні валики надавали покоям будуарного затишку. Глиняні долівки встеляли м’які килими зі строкатими візерунками.

Нижнє місто біля пристані виділялося щільною забудовою сотами просторих складів. Споконвіку Ашшур слугував перевалочним пунктом на торгівельних маршрутах між царствами чотирьох сторін цивілізованої ойкумени. Тутешнє купецтво обростало статками, бо перевантажувало розмаїтий крам на власні здоровенні плоскодонні барки та щотижня сплавляло десятки тон товарів вниз за течією Тигра до Вавилона, Ура, Дільмуна…

Столицю предків оперізувала потужна стіна з цегли-сирцю завтовшки шість, а заввишки – п’ятнадцять метрів. Опиралася на фундамент з багатотонних кам’яних блоків. Щокожні двадцять метрів прясла скріпляли масивні зубчасті башти, наїжачені рурами вогнеметів.

Понад міською стіною яскріли глянцевим полиском бірюзових кахлів маківки численних храмів зі стрункими зіккуратами, а також горішні тераси палаців під строкатими балдахінами. Орлиними гніздами височіли над міською стіною цитадель із палацом царя над царями, а також сліпучесяйні горішні поверхи зіккурату царя над богами, вибудованого в піднебесся на шістдесятиметрову височінь. Гожої днини блиск осель верховного бога і помазаника божого виднів ген аж на сорок кілометрів.

Ашшур – першопрестольна резиденція легендарних царів минулих епох Шамші-Адада, Пузур-Ашшура, Адад-нерарі, Тукульті-Нінурти, Тіглатпаласарів, Салманасарів – ізпрадавен мала статус священної духовної столиці імперії. Тут вип’ячувався із глини в небо криваво-червоний мавзолей – Ехурсаггалькуркурра – головний храм державного культу бога Ашшура.

Опріч того, Ашшур здобув славу, як металургійно-зброярська столиця імперії, кузня спорядження її залізних полків. Без перебільшення, залізних, бо владарі Ассирії першими оцінили переваги зброї залізної над бронзовою. І першими запровадили практику мануфактурного оснащення збройних підрозділів залізними обладунками, мечами і списами; інженерні підрозділи – залізними цвяхами і скобами, ломами і кайлами; стінобитні підрозділи – свинцевоголовими таранами, залізними свердлами й іншими деталями хитромудрої облогової техніки.

Металообробне господарство імперії успішно розвивалася на основі майже регулярних воєнно-здобичницьких вилазок царів Ассирії у гірські царства півночі. Вірменське нагір’я від дописемної давнини до падіння імперії Ашшура щедро забезпечувало металами Передню Азію й Східне Середземномор’я. Цар Ашшурнасірпал II, нахваляючись здобиччю, награбованою під час набігу на правірменські області Сасуна й Карабаха, звітував про «шістдесят сім кілограмів срібла, шістдесят сім кілограмів золота, три тонни свинцю, шість тонн бронзи, дев’ять тонн заліза, тисячу бронзових посудин, дві тисячі бронзових кубків, візки і крісла зі слонової кістки та золота». Салманассар III не міг натішитися з безміру срібної, золотої, свинцевої та бронзової здобичі, захопленої біля озера Урмія. Тіглатпаласар III, раз у раз розграбовуючи Малу Вірменію, хизувався тим, що привласнив «три тонни золота і триста кілограмів срібла», а пріч того, ще достоту інших металів. Саргон II не побоявся святотатства і підступно напав на центр паломництва – місто Мусасір. Із оселі бога Халді ассирійські здобичники вигребли понад тонну золота, майже п’ять тонн срібла, тонни бронзи і свинцю, поза тим, сердолік і інші різновиди коштовного каміння, крім того, цитуючи буквально, «незліченну кількість» мідних і поліметалевих виробів, офіри богу Халді (золоті мечі і кинджали, срібні списи, чаші та всяку всячину, мідні котли й ковші та інші офіри вірян богові).