1.2.6

6

[Царевбивці], почувши про моє

наближення, покинули свої зібрані

війська і дременули світ за очі.

Аннали царя Асархаддона; 680 р. до н. е.

(Класика геополітичного прийому:

пропагуй інформацію так, щоб

народ і нащадки не піддавали сумніву

величність твоїх звершень)

Армія Асархаддона просувалася і вдень, і вночі. Робили півторагодинні привали лише двічі вдень і один великий п’ятигодинний – уночі. Решту часу загартовані воїни безперервно рухалися назустріч ворогу.

Минули сухі, напівпустельні харранські степи. Сходу армія пе­ретнула річку Хабур. Промарширувала, наганяючи острах на містян, голов­ним проспектом Гузани. І заглибилася у родюче Хабуро-Хірміське межиріччя.

Дві тисячі списоносців із містян і тисячу важкоозброєних піхотинців долучив намісник Гузани до війська царевича. Знать Гузани спішно спорядила півтора сотні возів провіанту. Мало хто після спілкування з Асархаддоном піддавав сумніву віру у спромогу молодшого брата перемогти братів старших. Тим паче, що навіть тінь думки гріховної на обличчі могла коштувати необережному підданому голови на в’язах.

Не гаялись, однак, і Арад-Нінліль з Набу-шар-усуром. Розвідники доповідали: вороже військо, неабияк посилене чисельно, ми­нуло Апку і теж швидкими темпами наближається до Насібіни. Так, брати-супротивники мало чим поступалися один одному. От тільки справедливість була за Асархаддоном: виступав бо у ролі поборника правди, а Арад-Нінліль з братом – у ролі святотатців та узурпаторів влади.

Вирішальна битва мусила розсудити запеклосердих синів Сінаххеріба.

Не доходячи до Насібіни, армії зустрілися в нез­ручній місцевості Ухані, погорбованій та розчленованій ярами і повноводними річками й річечками, які збігали з недалеких узгір’їв Кашінарі. Одначе взаємна ненависть компенсувала стратегічні незручності.

Віднайшовши більш-менш виположений видолинок, Асархаддон вишикував військо в традиційному порядку. В авангарді розташувалися п’ятнадцять тисяч списоносців, пращників і лучників, набраних, головно, з під­владних Ассирії племен і народів. Центр і фланги зайняла важкоозброєна піхота. Краї флангів підсилювали тритисячні ескадрони легкоозброєної кінноти, навербованої з кімерських військовополонених.

Асархаддон з п’ятьма тисячами катафрактаріїв[1], яких зачисляли в гвардію виключно з представників аристократичних родів, столичної знаті, землевласників і чинов­ників, залишився в ар’єргарді. Поряд, біля підніжжя пагорба, щіль­ними рядами завмерли десятки колісниць. Невеликий, стиснутий горбами видолинок звів нанівець намагання використати їх у бою як ударну силу.

Подібним чином розташувалося Арад-Нінлілеве військо.

Ніяких обмінів нарочитими. Ніяких попередніх перемовин. Приготувавшись до бою, армії майже відразу рушили одна на одну.

В небо знялися хмари стріл. Вони сипалися так густо, що збива­ли одна одну й падали додолу смертоносним дощем. Ті ж, які долітали до лав вояцтва, дзьобали в обличчя, руки, груди, ранили й виривали з рядів наступаючих перші жертви.

У долині запахло кров’ю. А за якусь хвилю до запаху долучився громовий гул. Неначе два кораблі, зіштовхнуті в морі штормом, щитом до щита зійшли­ся воїни. Зійшлися й змішалися в кривавій круговерті. Бойовище розпочалося.

Становище Арад-Нінлілевих вояків було дещо ліпшим, вони сунули від пагорбів, з гори на діл. Асархаддонові ж метальники піднімалися від річки. Проте ця перевага швидко знівелювалася навальною, блиска­вичною фланговою атакою кімерських ескадронів.

Набуваючи ратного досвіду на нетривкому, випаленому кочівника­ми західному порубіжжі, Асархаддон зумів оцінити переваги мобі­льної легкої кінноти. А коли на власній шкурі сповна відчув та оцінив, відразу ж увів маневрені кіме­рські підрозділи в склад власної армії.

Флангова атака шести тисяч кіннотників збурила ворожий аван­гард. Посіяла сум’яття в серцях вояків, на яких тепер наступали і спереду, і з боків. Це був нетрадиційний і тому занадто несподіваний тактичний хід. Арад-Нінліль не зміг протиставити йому абсолютно нічого.

Асархаддонові вояки тиснули з фронту, вершники топтали кіньми й сікли мечами із флангів. Арад-Нінлілевий авангард збився у неструнке юрмисько. Змішався. Стратив запал до наступу. Відтак поволі позадкував.

Згідно з ассирійським воєнним каноном, легкоозброєні колісничі і вершники вводилися в бій насамкінець і завершували битву, переслідуючи й розброюючи деморалізованих втікачів. Але тут, у безіменній долині поблизу Насібіни, коїлося щось геть незбагненне та страхітливе. Хвацькі пастухи-кімери гасали, неначе кентаври, примудряючись якимсь дивом одночасно триматися верхи й орудувати обіруч луками, сулицями, мечами. Ніхто в цілісінькій Ассирії дотепер не спромігся б так акробатично чвалувати на коні (до винаходу китайцями стремен сплине ще майже тисяча років), втримувати рівновагу й  разити зброєю.

Кімери навально топтали й трамбували пішців ополчення у центр бранного поля. Прокочувались паводковим валом буквально за десяток кроків перед наїжаченим списами центральним полком регулярної піхоти. З леопардовою грацією вигиналися в сідлах, садячи важкими бронебійними стрілами майже в упор.