1.2.5

5

…Дорогою у степовій місцевості я п’ять

левів умертвив зі свого потужного лука…

Аннали царя Ашшурнасирапала ІІ; 879 р. до н. е.

На схід від Харрану між хребтами Кашінарі й Нарі простягається розлога рівнина. Крутосхилі пагорби, поодинокі стрімчакові скелі-останці, обчухрані богом неба й вітрів Ану, столоподібні плато часто-густо порушують рівнин­ність її ландшафту. Проте око сприймає не їх, а густі трави, що стеляться хвилями в такт вітру й сягають у пояс воїнові, табуни онагрів, муфлонів, тарпанів, зграйки граціозних газелей, самотню й утаємничену постать леопарда, ліниву дрімоту левів, злодійкувате кружляння шакалів біля чужої здобичі...

Світ дикий, світ первісно-прекрасний відкривався перед Асархаддоном. Околиці Ніневії вже багато десятиріч не знали такого розмаїття й чисельності звірів, котрих царі, воєначальники, вельможі винищували на полюваннях з бузувірсь­кою жорстокістю. Так повелося, що полювання слугувало для ассирійців улюбленою розвагою після війни. Особливо захоплювалися ним царі. Вони майже цілковито винищили стада передньоазійських слонів, у шокуючих кількостях полювали на велетенських биків, страусів, онагрів, куланів... Свого часу цар Тіглатпаласар Перший, наприклад, повелів викарбувати на кам’яних скрижалях детальний звіт про свою мисливську звитяжність, де нахвалявся, що власними руками вбив дев’ятсот двадцять левів і без числа інших звірят.

Із отроцтва Асархаддон пристрастився до розваг і авантюр, у яких розкривається чоловіча доб­лесть. І не звик обмежувати поривання серця. Ні смерть ба­тька, ні початок міжусобної війни, ні навіть наближення вирішальної битви не пригнітити в ньому запеклого мисливця. Щойно віддалік помітили кількох левів, які дрімали в тіні розлогого тамариска, Асархаддон запалився:

– Бойову колісницю мені! Хутко! – гукнув, пожираючи очима красенів-хижаків.

Воля царевича не викликала здивування. До таких наказів звикли. Таким наказам тішилися.

– О Шамаше, справедливий суддя, могутній господи, яви мені ознаку перемоги, за котрою прозрю майбуття! – богобійно скрикнув царевич, узливаючи з бурдюка богові-сонцю розсип краплин червоного, як кров, вина.

Тим часом невелика, окута тонкою бронзою бойова колісниця порівнялась із парадною колісницею, більшою та пишнішою, запряженою чет­віркою породистих жеребців, в якій, за звич­кою, під час тривалих походів пересувався Асархаддон. Царевич прожогом перескочив та, тицьнувши пальцем у бік левів, гукнув:

– Жени!

Цьвохнув нагай. Трійка гарячих, відгодованих арабських жеребців зір­валася з місця і майже миттєво набрала шаленої швидкості. Їх окремо навчали цьому. Вітер засвистів у вухах царевича. Легка двоколка мчала степом, немов камінь, пущений з пращі. Досвідчений візник (а заразом охоронець) вигнувсь дугою й упевнено управляв колісницею. Позаду, висолопивши язики, неслися царські бійцівські кангали шляхетної білої масті.

Відстань до левів стрімко скорочувалася. Затамувавши подих, Асархаддон вправним рухом приготував метальні сулиці. Сеї миті сам уподібнився хижакові, набагато кровожерливішому, ніж азійський лев.

На відстані кількох ліктів позаду колісниці гарячі коні не­сли ще два десятки вершників. Відчайдушні воєначальники та дебелі охоронці Асархаддона змішалися в нероздільну юрбу. У кож­ного бринів напнутий лук, а при сідлі висіло два дротики. Збоку здавалося, що то мчать не воїни-мисливці, а летить багатоока й багаторука почвара-смерть.

Тупіт коней і різкі підстьобуючі викрики царського візника нас­торожили левів. Вони підвели голови, відтак зірвалися з лігва й нер­вово заляскали хвостами. Підсвідомим звіриним чуттям леви розпіз­нали в гурті людей ворогів. Ці суперники були занадто чисельними для чесної боротьби.

Закони дикої природи прозаїчно прості. Сильніший перемагає та поїдає кволішого. Хоча не завжди. У боротьбі за життя дужчий же­неться, а слабший стрімголов утікає. Перемагає, а отже й виживає прудкіший.

Миттєво зваживши сили, леви пустилися навтьоки. Величезними, сповненими хижої грації стрибками вони понеслися вдалечінь. Однак від розпашілих ловців нелегко втекти.

– Подай мені мій новий гімерський лук! – гарикнув на зброєносця. – Хочу випробувати, чи прошию ним лева стрілою наскрізь!

Колісниця стрімко наближалася до прайду. Відстань між ми­сливцями та левами невблаганно скорочувалася.

Асархаддон напружився і немов зрісся з луком. Очі намітили ціль – дебелу левицю, яка дещо відстала від повносилих молодих самців. Мить – тятива зірвалася з налучного персня і переможно загула. Роговий кімерський лук не підвів. Стріла глибо­ко вп’ялася між лопатками левиці. Звір підстрибнув від несподіва­ного пекучого болю й упав замертво, прошитий ще добрим десятком стріл.

Асархаддон натужно вдруге напнув тугого лука. Та цього разу через поспіх стріла трохи схибила. Черкнула по лівій лопатці. І вгрузла в рамені хижака. Громоподібний рик рознісся над степом. Молодий, дужий лев, збожеволівши від болю й люті, різко розвернувся і скочив на кривдника. Асархаддон сахнувся й інстинктивно подався назад. Це й врятувало його від вірної смерті. Щелепи хижака зімкнулися на шиї візника. Навіть не скрикнувши, той осів на дно двоколки. Гаряча артеріальна кров забризкала Асархаддона. Лев тріпнув зм’яклим тілом. І притьмом повернув голову до іншого кривдника. Одначе на дещицю припіз­нився із відплатою.