1.2.1.частина ІІ. Ассирія

Частина ІІ

АССИРІЯ

Ось Ашшур – кедр...

У його кроні кублилося все птаство небесне,..

а в його тіні нишкли всі численні  народи.

Біблія

...Місяця тебета двадцятого дня [грудень 681 р.

до н. е.] Сінаххеріба, царя Ассирії, вбив його син

під час бунту... З двадцятого дня місяця тебета по

другий день місяця аддара [березень 680 р. до н. е.]

в Ассирії тривала усобиця. Місяця аддара восьмого

дня Ашшур-ах-ід-дін зійшов на престол Ассирії.

Вавилонська хроніка

Перші роки нового ассирійського царя

[Асархаддона] були зайняті, головним чином,

проведенням складних політичних і військо­вих заходів...

Акад. Ігор Дьяконов

1

…Страшись Ашшура. Він потрощить

тебе булавою і списи свої здійме на тебе.

Біблія. Книга пророка Ісаї, 10:24

Прохолодна груднева ніч підкралася раптово. Із півночі повіяло справжньою студінню. Ніч нагло навалювалася на місто, мов голодний павук на товсту муху. Ще з півгодини тому на заході багряніли останні відблиски сонця, а оце зараз місто, виснажене цілоденними клопотами, хутко затихало в тенетах в’язкого мороку.

Від Євфрату віяло вогкістю й холоднечою. Вони лізли під туніку, породжуючи неприємні дрижаки та бажання хутчіше забратися звідсіля.

На гадку мимоволі спадали рядки давнього молитовного гімну:

Заснули князі, розпростерлись мужі, день скінчився,

Люд базарний затих, і розімкнуті замкнуто двері.

Боги світу й богині світу:

Шамаш[1], Сін[2], Адад[3] та Іштар[4] –

Подались і вони спочивати на небесах.

І не судять більше суду,

Не вирішують більш суперечок.

Ніч народжується, палац спустів, спокій у покоях,

Місто вляглося, Нергал[5] кричить,

І прохач суду-заступництва сном сповитий.

Захисник справедливих, Отець бездомних,

Шамаш увійшов у свої спальні покої.

Великії ж боги нічні:

Полум’яний Гібіль[6], дужий Ерра[7],

Лук і Ярмо, Хрестовина, Дракон,

Колісниця, Коза, Овен і Змія –

Нині сходять на зорянім небі[8].

Щільніше закутавшись у пурпурове корзно, Асархаддон[9] споглянув на небо. Там діамантами мали би виблискувати зорі. Однак їх не було видно. Бог Ану[10], якого теж, напевно, дратувала оця зимова студінь, закутався у важкі, кудлаті хмари. Вони заполонили небо – у то­му кублищі потонули і зорі, й місяць.

Асархаддон пересмикнув плечима. Незрозуміла тривога, підсвідоме передчуття чогось лихого каламутили серце, порушували розмірений плин думок, озивалися дрібним тремтінням. Царевич дошукувався причини неспокою в самому собі, але нічого там не знаходив. Одначе десь там, глибоко під серцем, мухою в липкому павутинні тонко дзижчала навія: скоїлось щось недобре, і це недобре має безпосереднє відношення до нього.

“Що зі мною? – бунтував холодний, розважливий розум. – Невже нічна темрява затна нагнати такі тривожні передчуття?.. Хе-хе, добрий же тоді з мене воєначальник. А втім, хіба до снаги цій ночі, цій холоднечі, що до кісток проймає, розвіяти тріумф, котрий палахко­тить у моєму серці?.. Е-ге-гей!.. Перемага!.. Яке солодке це слово. Солодше за фіні­ки, фіги, родзинки, меди, ванські вина. Солодше за пристрасні вуста тендіт­ної танцівниці... Нікому, окрім синів Ашшура[11] не дано пізнати смак перемоги. Ось прийшла й моя черга”.

Щасливо усміхається Асархаддон. Усемогутні боги вдивовиж ласкаві до нього – молодшого сина грізного царя Сінаххеріба[12]. Боги обрали його, вивищили, покрили небесним омофором. Зізнатись, лише тепер, після першої особистої перемоги на бранному полі, Асархаддон остаточно увірував у свою щасливу зірку – ту, яка так спіпуче спалахнула у небі та докорінно змінила його долю, а розмірений і сірий життєплин спрямувала у бурхливе великодержавне русло.