Ціна гри. Частина 16: Банда Тейта

  Наступного дня, після численних обговорень і припущень щодо подальших дій, Джордж повідомив усіх, що знає, де шукати інформацію й попрохав почекати його годинку або дві й вони зможуть вирішити, що робити. Банда Гека Тейта нині ошивалася саме в цих краях, тож навряд чи знайти їх буде дуже складно. Тут слід зберігати обережність. Тому він пере­одягнувся в непримітний одяг і натягнув собі на голову капту­ра. День видався вітряним і чомусь прохолодним, тож це на­вряд чи викликало у когось особливі питання.

  Він зайшов до бармена салуну, у якому вони вже були вчора. Він не надто зважав на люд, що товпився там, а той не зважав на нього. Власник закладу одразу зрозумів, хто до нього навідався, ще до того, як той привітався.

- Шерифе, - тихо звернувся він до новоприбулого, - ще вчора я впізнав ваше обличчя, хоч ви й відпустили бо­роду та намагалися його показувати якомога менше. Я гадаю, якщо у вас і була причина повернутися з мертвих, то її ім’я - Гек Тейт.

- Джеку, ти як у воду гледів, - кивнув Джордж, і вони потис­нули одне одному руки. - Що ти думаєш з цього приводу?

- Мені здається, що вам слід шукати чоловіка з тьмяно витатуваним хрестом на шиї. Час від часу він з’являється в салуні. Зазвичай, він добряче напивається й виходить з ньо­го в три ночі, а іноді уже в п’ять ранку. Буває звісно по- різному, але якщо він приходить гуляти на нещодавно здо­буті гроші, ви завжди застанете його тут опівночі. Проте, будьте обережні. Коли він п’яний, то стає дуже лякливим. Якось він застрелив мого прибиральника тільки тому, що той опинився в одному провулку з ним. Але я б дуже прохав ловити його поза моїм закладом, - Джек винувато посміх­нувся. - Тут і так вистачає бід. Штрикають одне одному очі, ламають меблі, псують гарних жінок. Не часто, але все одно неприємно.

- Ясна річ, - відповів Джордж і непомітно підсунув до бармена стодоларову купюру. У того очі полізли на лоба від пропонованого багатства, але він зробив над собою зусил­ля й відсунув їх назад. - Люди ще пам’ятають ваші добрі діла, Пітере Сендлейку... Знищіть же наслідок поганих. - відповів він і пішов на другий кінець стійки, вдаючи, ніби зацікавився якимось клієнтом. Джордж сховав купюру й пі­шов до виходу. «Треба взяти з собою когось з наших. Не можна допустити провалу», - думав він, і на ходу планував можливу послідовність дій.

  Коли він повернувся в готель, виявилося, що Джей одяг­нувся в найгірший свій одяг, взяв з собою зброю, десять доларів та поскакав до перехрестя, на якому часто пропа­дають обози.

- З якого такого дива? Як ви його відпустили? Що з усіма відбувається взагалі? То Карлу зносить дах, то тепер Джею. - не міг повірити у їх слова Джордж.

- Пам’ятаєш, хазяйка за вечерею бідкалася за зникнен­ня диліжансів та возів, що відбуваються приблизно раз на один-два тижні? Сьогодні виїхав невеликий обоз зі зброєю. Він має проїздити в тих місцях. Джей поскакав за ним. Нас­кільки я розумію, він хоче знайти «Діру в стіні».

- І ви його відпустили?! - побивався Челленджер.

- Він не слухав логічної аргументації, - сказав Грегорі.

- І моєї лайки теж, - сумно додав Ерл.

- Я намагався його затримати, але він був, неначе ву­гор! - в розпачі зізнався Бартолом’ю.

- І до того ж, ми мали його відпустити, бо самі встанов­лювали правила, що ми вільне товариство, - зітхнув Карл.

- Нам слід поспішати. Збирайтеся, запакуйте свої речі, приховайте цінності. Беріть тільки саме необхідне для бою! Гек Тейт неосвічений злостивець, але зовсім не дурень. А про його підозрілість ходять легенди! Ми маємо рятувати містера Чейза! - виголосив лідер маленького братства.

- Тоді ми його врятуємо, - сказав Алонзо й для достовір­ності своїх слів з лунким клацанням запхнув у свій волканік магазин з патронами.

  Приблизно через півгодини після повернення Джорджа, Чейз під’їхав до розбитого обоза. Над ним нависла ватага розбійників, причому частина їх снувала, нагружаючи добро на вцілілого воза, а інші просто стояли осторонь, про щось розмовляючи. Супровід обозу був безжально перебитий.

- Стій! Хто їде? Ти побачив на дорозі таке й осмілився показатися? - раптом заволав один із бандитів.

- Схоже, хтось, слабкий на розум, - припустив інший.

- Що з ним робити?

- Давайте потренуємося у влучності! - запропонував ще один. Кожен, хто говорив, весь час позирав назад до тих, хто стояв осторонь, ніби чекаючи якогось знаку. Тоді один із чоловіків підійняв дороги руку й вони тут же затихли. Чоловік вийшов вперед і Джей, зістрибнувши з коня, повіль­но пішов йому назустріч.

  Тут же догори здійнялося більше двадцяти рук, які три­мали зброю. Ватажок, а це, ясна річ, був він, знову ледь махнув рукою і зброя опустилася. Ця його приручена гідра працювала просто бездоганно.

- Хто ти, дурень, сміливець, смертник? А чи все одразу? - запитав він, манірно розводячи руками.

- Я Джей Морісон. Колись я вже бачив вас і вашу вата­гу. Я працював охоронцем в агентстві Чейза, біля Касперу. Перевозив груз. Тоді я був вашим ворогом, але зараз мені хочеться до вас приєднатися.

- Якщо ти вижив після нападу, то ти застав ватагу Піте­ра Сендлейка. У мене ж немає тяги до милосердя. Я просто захищаю свої інтереси. Чи знаєш ти, хто я?

- Ви Гек Тейт. Найвідоміший бандит Вайомінгу, Монтани, Південної Дакоти та Небраски.

- Ну що ж, приємно бути відомим, - Гек демонстратив­но припідняв капелюха й підійшов до нього впритул, зазир­нувши в його очі. Джей витримав цей жорстокий погляд і не відвів своїх.

- Чому ти тут, Джею?

- Хочу стати, як ви, - відповів Чейз. Тейт розсміявся:

- Тобі доведеться витратити на це не одне життя, - ска­зав він.