Ціна гри. Частина 2: Нічна пригода.

  Мандрівники вже декілька годин як виїхали з міста. Їх шлях пролягав по гористій місцевості серед зелених пагор­бів Вайомінгу, які огинали гряду Біг-Хорн. Власне до цих гір й хотіли підібратися наші герої, сподіваючись здійснити там свою авантюру. Вони подолали численну череду підйомів та спусків, і хоча просувалися неквапливо, їхні коні почали від­чувати втому. Про це свідчило їхнє незадоволене похрипу­вання та розширені ніздрі, які жадібно хапали повітря.

  Після того, як перші вершники подолали особливо затяж­ний підйом, їх очам відкрився чудовий краєвид, від якого перехоплювало подих й хотілося посміхнутися літньому сон­цю за те, що воно виплекало таку красу. Звісно, для коней цей підйом знаменував лише перше із двох, а от реакція вершників була досить бурхливою:

• - Агов! Як же добре знову бути в дорозі! Лише вслухай­теся в цей гомін природи, в цю пісню лісів та гір! Подивіть­ся на міць та силу нашої землі, полюбуйтеся цим видатним полотном художника, ім’я якому природа! - виголосив Джордж, розкинувши руки так, неначе хоче обійняти весь світ. Карл, який вів свого коня поруч, повторив за ним і весело розсміявся. Відразу за ними на гору видряпалася старенька кляча, яка стійко несла на собі огрядного Бартолом’ю.
• - Чесно, я б навіть не роззирався навкруги, якби ти не сказав. В такий спекотний день я б не відмовився від холод­ного кухля пива! - замріяно сказав здоровань, а потім до­дав: - але краєвид дійсно гарний!
• - Ще навіть дня не пройшло, як ми в дорозі, а тобі б аби випити! - почулося позаду бубніння Грегорі.
• - Я просто сказав те, що думаю, - трохи обурився Бартолом’ю. Тим часом його співбесідник побачив Карла й Джорджа, які так і застигли з розкинутими руками й посміш­ками на обличчях перед мальовничою панорамою.
• - А ви що це вигадали? Єднання з природою? Ви що, індіанці, чи що?
• - А ви спробуйте зробити так! Вам сподобається! - звер­нувся до нього Карл.
• - Розвести руки в боки? Що це дасть? - відповів Гре­горі, а потім додав трохи тихіше: - Боюсь, що на моєму піджаку розійдуться шви, та і все. - Проте його все одно почули, бо як тільки він це промовив, ззаду здійнявся весе­лий сміх інших мандрівників.

  Алонзо відразу ж приєднався до Карла й Джорджа, роз­кинувши руки й примруживши очі, а Джей запитав в Ерла, що це вони роблять.

• - О, це все звичні витівки Джорджа. Проповідує вкрап­лення в життя ноток гедонізму, так би мовити.
• - У якому сенсі?
• - Ну, що треба усім насолоджуватися. Так-так, Гре­горі, уяви собі! От щоб ти робив зараз в місті? - відповів на пхикання чоловічка Ерл.
• - Лікував би людей, між іншим! Ну, а так читав би газе­ту, попивав каву й не мозолив собі одне місце старим сід­лом в сумнівній подорожі.
• - Але ж ця подорож тобі потрібна, раз ти тут.
• - Звісно. Гроші всім потрібні.
• - І що ж ти будеш робити з ними, якщо не секрет?
• - Секрет, - сказав, потираючи руки, Грегорі.
• - Який ти занудний, мій англійський друже, - сказав Бартолом’ю. - От у мене ніяких секретів немає!
• - А ти що ж зробиш, купиш собі пивоварню? - уїдливо поцікавився у нього лікар.
• - А що, гарна ідея, між іншим! Тепер я дійсно знаю, куди подіну свою долю.
• - Ні, ви уявляєте, він навіть не знав, навіщо йому ті гроші! - здивувався Ерл.
• - Годі, годі, друзі! - підвів до них свого коня Джордж. - Будь-яка мандрівка добра шляхом, а не кінцевою зупинкою!
• - Егеж, поїздив би ти у переповненому поїзді пару днів, ти б інше сказав, - зауважив Ерл.
• - Мої туфлі перетворилися на пилозбирачі, чим же до­рога добра? - побідкався Г регорі, чим знову розсмішив увесь колектив і розрядив обстановку.
• - Годі, нам слід їхати далі. Треба якомога ближче діста­тися до резервації Шошоні, аби ми проїжджали повз неї вдень, а не вночі.
• - Чому саме так? - запитав Джей.
• - Це не така легка прогулянка, як здається. Не всі інді­анці змирилися з поразкою у війні. В своїй кривавій погоні за скальпами, вони нишпорять лісами, вихоплюючи неуважних або неспроможних дати їм достойну відсіч подорожніх.
• - Але ж американці вже декілька років торгують з резер­ваціями, - помітив Алонзо, - я сам займався торгівлею з індіанцями, щоправда з Шайєнами.
• - Це загалом молоді чоловіки, які надихнулися минулою славою свого народу й вирішили присвятити життя її повер­ненню. І ти помиляєшся, американці - це не ми, а вони. На жаль, ми лише завойовники цих земель, а аж ніяк не влас­ники.
• - Припустімо, я не почув, що ви говорили про амери­канців, Джордже, але як же нам бути? - занепокоївся Бар- толом’ю.
• - Як бути, як бути!? Виставимо позмінних вартових на ніч, та і все. Похідний порядок ми вже сформували, - пробур­чав Грегорі.
• - Я часто сміюся з нашого пихатого англійського друга, але зараз він виголосив слушну думку, - помітив Ерл, спльо­вуючи жувальний табак на землю.
• - От і чудово, вирішили.