12

Чоловіки вважають, що жінки схильні до перебільшення, не важливо чого, але схильні. Ну, ціанідом букет посипали, він же цього не бачив, не міг з упевненістю констатувати, що це правда. Папружку хтось на сідлі підрізав, а може вона її погано затягнула. А той квач на дорозі, коли невідомо хто кого доганяв – також піддав сумніву, бо може Анна  не впоралася з кермом та вилетіла на узбіччя. 

Сьогодні всі сумніви відпали. Просто як засохлий кізяк від хвоста корови. Буц! І відвалився. Якби вона його не гукнула, побіг би наздоганяти нападника. Нестор лютував, бо майже присобачив падлюку до асфальту, але, на диво, той виявився дуже спритним. Це непересічна людинонька, яку попросили налякати зухвалу панночку. Нападник володів елементарними прийомами рукопашного бою та самозахисту. Визначити його навички не склало для Нестора проблем, зате він нарешті визнав, що у Анни їх повно.

- Він тебе поранив? – перепитав її, бо вуличні ліхтарі не давали достатньо світла, аби впевнитися, що вона ціла.

- Ні, - голос здригнувся.

Нестору нутро перевернуло. Зверхня й зарозуміла Анна наразі нагадувала перелякану пташку, яка тремтіла від найменших звуків. 

- Їдемо додому.

Він підхопив її під руки й потягнув на себе. Зафіксував однієї рукою спину, щоб, бува, назад не скотилася на асфальт, іншою відчинив дверцята. Обережно всадовив до авто й побіжно оглянув обличчя. Подерте підборіддя відразу привернуло увагу. Опустивши погляд нижче, помітив, що вона вклала долоні на коліна – і вони також здерті в кров. Подумав про аптечку, але потім вирішив, що краще довезти її додому, і вже там, при нормальному освітлені, обробити рани.

- Де ти тут взявся? – запитала Анна, коли він завів двигун, вивертаючи авто з парковки.

- Тебе довго не було, - бухнув сумбурно.

Хіба, чоловік зізнається, що трохи переймався, де вона вештається. Свій номер телефону також не дала, а година пізня. От і понесло Нестора містом в пошуках звіяної дружиноньки. Чи може то шосте чуття смикало за жили й закликало їхати? Він не відав. В грудях засіло незрозуміле тяжіння, яке колупало єство. Недаремно колупало. 

- І ти поїхав мене шукати? – здивовано мовила Анна.

- Що тут дивного? – рубонув зі зла.

- Нічого, - прошепотіла і затихла.

Її дрібно сіпало. Обдерті й закривавлені долоні лишили червоно-бурі мазки на одежині. Нестор пожалкував, що відкрив рота. Різкість і гнів – не те, чого вона нині потребувала. 

- Пробач, - зашкарубло пробелькотів. 

Йому було вкрай непросто визнати, що перелякався. Нестора, як би того не хотілося, зачіпала до печінок генеральська принцеска. Всенький день про неї думав.

І нині чекав якоїсь відповіді, проте вона мовчала. Навіть не глянула. Її досі тіпало. Він бачив це по долонях. Того й відчув себе якимось бронтозавром, шкіра настільки товста, що не пробитися туди звичайному співчуттю. Не виходило Анну жаліти. Мабуть, тому, що вона не плакала. І йому на шию не кинулася. Не шукала захисту, бо не бачила захисника. Нестор щойно втямив ту істину.

Вони так і доїхали у в’язкій мовчанці. І на той п’ятий поверх у ліфті також отак пхалися. Анна мовчала, йому зносило «дах». Напевно, збиралася до своєї кімнати понуро запхатися, тільки він не дозволив.

- Треба рани обробити, - бухнув наполегливо.

- У нас є аптечка?

- У нас є все, - і подався до ванної. 

Коли вийшов, Анна продовжувала стовбичити посеред кімнати, де її лишив.

«Мабуть, шок», - промайнула думка. Власне, він був недалеким від істини. Анну крив переляк, але тихо, непомітно. Без сліз. Плакати не можна.

- Сідай за стіл.

Вона послухалася. Поцокала підборами, сіла, долоні виклала на стіл. При світлі лед-лампочки вдалося більш пильно розгледіти рани. Найбільш кепсько виглядало підборіддя. Вона, буквально, знесла його при падінні. Долоні постраждали не так катастрофічно.

Виставивши перед нею перекис водню, хлоргексидин та ватні спонжі, Нестор взявся до роботи. Його турбувало підборіддя, але почав з долонь.

- Зараз я оброблю долоні перекисем, потім подивимося твоє підборіддя, - ще з курсів домедичної допомоги пам’ятав, що постраждалому потрібно озвучувати свої маніпуляції. – Але, для початку, було б добре зняти кардиган.

Анна покірно кивнула. Спробувала стягти одежину сама. Він не втручався, бо прекрасно розумів з ким мав справу. Чекав, коли попросить про допомогу. Минуло хвилини зо дві, Анна продовжувала вовтузитися з кардиганом, намагаючись зачепити вбрання пальцями й стягнути. Тільки ані чорта не виходило.

- Я не можу! – той вигук увібрав в себе злість, дратівливість та безпорадність.

- Я допоможу, - Нестор говорив та діяв виважено, заспокоював дівчину обережними рухами, втишеними словами.

Зняв кардиган з її плечей, одним швидким рухом стягнув з рук. Анна сикнула. Він нічого вдіяти не міг. Іншого способу, щоб зняти одежину не було. Хіба розрізати. Однак він сумнівався, що вона погодиться на такий варварський метод.

Дівчина знову сіла й виставила долоні. Не забарившись, Нестор хлюпнув на них перекис. Вступивши в дію з бактеріями, розчин зашипів, біла піна виїдала усе непотрібне. Глипнувши на підборіддя, оповився думкою про швидку. Трохи переймався, що самотужки не дадуть рані ради.