7

     Їх розписали. І каблучки дали, якими вони обмінялися. Аннина виявилася завеликою, Нестор запевнив, що подбає про це. Забрав золоте тавро шлюбу і повіз уже дружину додому.

         Генеральській принцесі не вдавалося відійти від шоку. Трапилося те, чого вона не проконтролювала, що відбулося попри її бажання. Заціпеніння сковувало весь шлях, який авто подолало до резиденції Загребельних.

«Що я скажу тату?», - бухкало в її голові.

 - Збери речі, завтра о десятій я по тебе приїду, - поставив до відома Нестор, коли позашляховик зупинився перед водограєм.

На Анну глипав вікнами її дім, а вона чомусь думала, що вони поїдуть до нього додому.

- Навіщо? – зиркнула на уже чоловіка через якусь секунду, коли нарешті втямила, що звертаються до неї.

- А де по твоєму ми повинні жити? У твого батька? Чи моєї матері? Ми мешкатимемо окремо.

- Де?

- У мене.

- У тебе є своє житло? – від сторопіння вона ставила неоковирні питання.

- Так. Квартира. Потім поїдемо до юриста, потрібно врегулювати питання майнової власності.

- Я ні на що не зазіхаю, - запевнила його Анна.

- Я зазіхаю. Ти обіцяла половину фірми.

Певно, оця претензія, мовлена досить зневажливо, стала ляпасом, від якого Анну повернуло до реальності. Вона покліпала на лобове скло, вбираючи поглядом велику будівлю з червоної цегли, де минули останні десять років її життя, та заговорила:

- Я свої обіцянки виконую. Сподіваюся, ти знайшов гарного юриста…

- Найкращого, - безцеремонно перебив її.

- Добре. Завтра о десятій зустрінемося, - вона ухопила ручку дверцят, прочинила, але останньої миті, ніби щось важливе забула, поцікавилася. – То що з супермаркетами?

- Ти мала рацію. Це не моє.

Пронизливий синій погляд пильно вивчав Нестора. Магнетизував, найманець опиратися не поспішав.

- Коли владнаєш всі справи, посада голови безпеки нашої фірми тебе влаштує?

- Усе по черзі, принцеско. Не забігай наперед.

Оте «принцеско» знову неприємно різонуло єством. Воно ж бриніло зверхністю, навіть зневагою.

Анна вийшла з авто, притримала двері, аби відрубати:

- Я Анна. Не принцеска. Запам’ятай.

І для апломбу добряче гатонула дверцятами, шибка ледве вціліла. Її до вечора колотило. Ніщо не клеїлося. На скроні тиснуло усвідомлення, що, розставивши пастку для Нестора, потрапила у неї сама.

Спробувала, бува, переглянути нові контракти, прислані від компанії, яка шукала військових з досвідом, але все закінчилося стрімким головним болем, від якого її вклало на ліжко. Благо, батько від’їхав на офіс. Анна могла не пояснювати чому закрилася в кімнаті й не виходить. Вона часто працювала з дому, лиш за потреби виїздила на офіс. Там, в основному царював Кирило, коли не було батька. Любив її братик корчити з себе велике цабе, не маючи за плечима ані крихти таланту чи бажання до самовдосконалення.

Офіційно їхня специфічна підприємницька діяльність називалася охоронним агентством. Власне, вони справді пропонували послуги охоронців, підбирали відповідний контингент, навіть навчання проводили, мали своїх інструкторів, а неофіційно їхні повноваження були значно ширшими.

Номінально директором агентства числився Кирило, фактично воно уже належало Анні. Розуміючи, що незабаром хвороба батька проявиться повністю, оскільки Паркінсон нерідко перетікає в деменцію, Анна вже готувалася до кривавої битви з братом. Уведення в штат агентства Нестора тільки перший крок, далі повна юридична незалежність від схиблених ідей брата. Він дуже злостився, що батько не довіряв йому добирати кандидатів для закордонних компаній, адже там відсоток за посередництво був більшим, проте Загребельний чудово відав про здібності власних чад – справді важливе довіряв лиш Анні. Відповідно й відсоток йшов їй.

На її банківському рахунку назбиралася чимала сума. Вона не витрачалася на дурниці, не носила брендових речей, якщо не брати до уваги взуття. Анна любила гарні шкари. Напевно, то була єдина її слабкість.

Увечері Євгенія, хатня робітниця, мила пані сорока п’яти років, яка працювала у них від самого початку відставки Архипа з війська, покликала Анну на вечерю. Батько вже чекав на неї в їдальні.

Змінивши блузку і штани вільного крою на зручний трикотажний домашній костюм, вона подалася вечеряти. Дорогою раз по раз глибоко втягувала повітря, немовби таким чином набиралася сили, щоб повідомити батькові не зовсім добру новину.

- Добрий вечір, тату, - вона, як завше, цмокнула його в щоку й сіла по праву руку.

- Добрий, - він супився. Прискіпливо глипав на неї. – Євгенія сказала, що ти весь день провела у своїй кімнаті. Щось сталося? Нестор…

- Залиш безглузді припущення при собі, - доволі грубо обірвала його потік невдалих думок. – Чесноти Нестора не розчарують твоїх надій. У мене інша новина. Ми вирішили з ним, що поживемо разом.

Анна затамувала подих, очі застигли в положенні «не кліпати», бо надто турбувала її реакція батька. Хвороба ще не прогресувала швидко, але берегти його нервові клітини було конче необхідно.