6

Рівно о десятій ранку він стояв під дверима резиденції Загребельних. Навчений звіряти за годинником інколи навіть подих, Нестор полишив вдома матір та брата, які від розпуки й горя не зовсім розуміли куди себе приткнути. Нестор не дуже поспішав з порадами, як бути, бо горе потрібно пережити. Для цього потрібен час, який може вимірюватися не днями чи місяцями.

Свого часу йому довелося облишити сите, тепле життя, вчитися співіснувати та взаємодіяти з людьми інакше. Він побачив інших людей. Стверджувати, що ніхто з ним не сюсюкався – також було нечесно, адже після підписання контракту з компанією, яка наймала його, було багатомісячне навчання. Таких як він закидали на полігон у Франції. Департамент Вар. На узбережжі Середземного моря, де бриз вдаряв солонуватим смаком по вустах, Нестор осягав перші ази військової підготовки.

Їхнім наставником та вчителем, а також тим, хто відповідав за жовторотих бевзів був такий собі Арман. Уродженець Намібії. Чорний як смола, грізний, наче скажена горила. Його боялися. Усі без винятку. Тому й слухалися всі без винятку. Однак, Арман давав чудове підґрунтя  для майбутніх вояк. Його знання базувалися на досвіді та практиці. Іноді вчив жорстко, здавалося, що й нелюдяно, зате дієво. Доходило з першого разу.

Певно, Нестор на все життя запам’ятає як мусив вистрілити такому ж стажеру, як сам, в ногу, причім не зачепити артерію та кістки. І таких завдань в Армана було чимало.

Тому, мабуть, трохи очерствів. Горе близьких від утрати батька споглядав, немов чорно-біле кіно. Але, з іншого боку, смерть неминучий процес. Вона чекає на кожного. Арман любив говорити, що хто не народжувався, той помирати не буде – складно не погодитися.

Сьогодні він знову лишив матір на сестру. Учора під натиском Каміли завітав до батьківського офісу, познайомився з партнерами, працівниками, дізнався, що мережа супермаркетів за останні роки гарно розширилася, і вже складає більше двадцяти одиниць. Від Нестора чекали рішень, бо смерть – це незворотній процес, а життя вимагало верткості. От тільки видати миттєвий результат могли лиш дурисвіти.

Колишній найманець чудово розумів, що анібельмеса не тямить в статистиці продажів, прогнозах, категоріях товарів та рентабельності місця розташування того чи іншого супермаркету. Уже через пів години екстреного засідання, на яке зібралася купа люду, йому хотілося повернутися назад до Сирії. Там було все просто: ховайся за стіну, коли лупить «застава» (Zastava M70 -  югославський автомат, призначений для стрільби набоями 7,62×39 мм.  Неліцензійний аналог радянського AK-47), падай ницьма щойно чуєш пронизливий свист у вухах.

Єством, як багато років тому, покотився спротив. Нутрощі буквально скрутило в болісному спазмі, хотілося якнайшвидше вискочити на вулицю та хапонути свіжого повітря. Власне, Нестор так  і зробив. І переконався наскільки Анна мала рацію.

Залишилося дочекатися Тахміда, який повертався з відрядження завтра. Вони ще не були знайомі, сестра лиш фото скидала. Одного разу вони привіталися у скайпі. Нестор сподівався, що зможе спихнути батьків бізнес на нього.

Куди більше його приваблювала пропозиція Анни. Цілу ніч пузом бродили лоскітні дрижаки у передчутті нової зустрічі. Не встигло авто пригальмувати як слід, коли біля парадного входу вигулькнула білява голівонька. Волосся знову закручене у дульку, ані мазка косметики на обличчі, проте підборам не зрадила. Рученята чинно складені в замок перед собою, а над ними якийсь дурнуватий бант у тон світлої блузки. Може, то була сама блузка, Нестор на таких штуках не розумівся.

Він згадував Анну з розпущеним волоссям на смарагдовій траві. Оця сіра й холодна пані його бентежила, наганяла незбагненної смути.

Заглушивши двигун автівки, покинув салон, одначе далі капоту не рушив. Споглядав дівчину, вона його. Очей не відводила. Вишкіл на вищому рівні. Генеральська доця.

Каріна, старша донька Загребельного, була зовсім іншою. Шатенкою із карими очима. Жагучими, немов південне сонце десь на Гаїті. Колись, у далекій молодості, вони на п’яну голову переспали. Каріна була лишень на рік від нього старшою, спільна вечірка закінчилася непередбачувано.

- Проїдемося? – мовив він замість привітання.

- Ти не зайдеш? – Анна здивувалася.

- Я б хотів перемовитися наодинці.

Вона заметушилася. Його пропозиція явно збила її з пантелику, проте швидко опанувала себе й покрокувала до автівки.

Нестор почувався драконом, який таки викрав спадкоємицю престолу, щоб зжерти десь в печері.

- Куди їдемо? – поцікавилася вона, усівшись на пасажирському сидінні.

- Залежить від того, які відповіді я отримаю на свої питання.

- Гм, - глузливий хмик розірвався під бантом на грудях. – Тато збив ціну неустойки до п’ятнадцяти, - лупонула в лоб.

- Мене не це цікавить, - він хитро осміхнувся, розвертаючи авто.

За межами брами, коли резиденція опинилася позаду, автівка набрала ходу, прямуючи до міста.

- А що?

- Вчора ти сказала, що уже тричі зазнавала посягань на своє життя, - красномовна пауза змусила Анну несвідомо кивнути для підтвердження мовленого раніше. – Джипи – це був третій випадок?

- Так.

- Коли стався перший і як це було?