5

Слухати правду не завжди приємно. Чути її від жінки, яка мала стільки нахабства, що самовпевнено вирішувала за інших як краще – ще нестерпніше. Проте Нестор мусив визнати за нею правоту. Супермаркети точно не його стихія. Ще на обрії юнацтва, коли батько вирішив запхнути свого первістка на факультет менеджменту, Нестор виразив спротив. Причім, доволі ярий. Відбувся скандал. Батько вдався до шантажу, аби схилити неслухняне дитя до покори, пригрозив, що відрубає синові усі фінансові потоки, якщо той не піде за вказівником старшого та мудрішого.

         У свої сімнадцять, Нестор ще не міг похизуватися незалежністю, як фінансовою, так і емоційною, все ж пуповина тримала його на прив’язі батьківської турботи. Матір дуже побивалася через сварку між найріднішими, а за тим її первісток здався. Пішов вивчати ази менеджменту. Та нелюба справа викликала незрозумілий внутрішній супротив, Нестора колотило, коли доводилося цілісінькі дні протирати штани за партою. Його гарячкувата натура вимагала руху, безперервного. Вгамувати той шал в собі не вдавалося, як наслідок, почалися проблеми в університеті.

Нестор прогулював пари. Зумисно, звісно. Інколи траплялося, що й випадково. Гулянка з друзями могла затягнутися, відповідно потрібен був час, аби прийти до тями. Батько знову вдавався до шантажу.

Та, чим більше покійний Григорій намагався вгамувати сина такими непевними методами, тим гірший результат отримував. Нестор зовсім відбився від рук. Напивався, час від часу нюхав наркоту. Трохи  боявся на неї підсісти. Клеймо наркомана носити на собі не дуже кортіло. Періодично потрапляв у ДТП, а одного разу зі смертельним наслідком. Врятувало те, що за кермом його автівки був друг, а не він сам. На жаль, остання його витівка стала вінцем дурощів. Нестор покинув країну. Сім років тинявся світом, скрізь чужий, практично безіменна тінь, яку не шкода, якщо вона зникне.

У Каракасі лишилася його група з шести осіб. Їх найняли американці. Дипломатична місія у Венесуелі не завжди закінчувалася вдало, останнього разу дипломатів з Америки обшманали військові цієї країни. Вийшла сутичка між ними та приставленими охоронцями дипломатів. Оскільки вартові були представниками діючої армії США, керівництво Венесуели розцінило це як загрозу нацбезпеці. Семеро військових опинилися на лаві підсудних. Суд напрочуд швидко присудив довічне. Відтоді минуло більше року, але американській владі так і не вдалося витягнути своїх громадян.

Вони стали діяти хитріше. Звернулися до найманців. Цього разу дипломатичну місію охороняв Нестор і підпорядковані йому шестеро лобуряк. Звістка про батькову смерть застала його в американському посольстві в Каракасі. Він вибив для себе сім днів відгулу, це, включаючи дорогу туди й назад. Після завтра термін спливав. За старшого лишив Еміля, відчайдушного серба, який поховав дружину, і від розпуки кинувся у вир незбагненності.

Зупинивши авто на узбіччі, де лісосмуга нависала щільним покривалом, Нестор витягнув телефон. Вловивши такий-сякий інтернет, набрав Еміля по скайпу. Зелена цяточка звіщала, що той нині в мережі.

Квакання додатку довго тягнуло з Нестора ті крихти самовладдя, які ще залишилися після Анни. Хотілося розірвати те дівчисько. З малої принцески виросла самозакохана гарпія.

- Оллллльо… - на дисплеї висвітлилася заспана руда пика. Там лишень п’ята ранку. – Якби ти зараз був тут, я б тебе кастрував.

Погроза мала глузливий характер. Еміль повнився долові доброю вдачею, жартувати любив. Той, хто бачив його вперше, ніколи б не вгадав, що за великогабаритною тілобудовою, ховається веселун. Рудувата борода та кучерява чуприна робили його схожим на грізлі, від того й сахалися всі.

- Тоді добре, що я не там. Бо ти мене не просто кастрував би, - Нестор перехопив смартфон міцніше. І розчавити боявся, і повідомити скрушну новину Емілю також.

- Ану… І що ти вже накоїв? - він сів на ліжку. За спиною виднілося вікно, а в нього зазирало сонячне проміння.

- Я не повернуся, Емілю.

- Себто? – чолов’яга почухав бороду, яка наче зазнала електрошоку – стирчала клумками врізнобіч.

- Я залишаюся на батьківщині. З родиною. Тут назбиралося безліч питань…

- Я щось не второпав, - перебив Нестора, кліпаючи раз по раз. – Як це залишаєшся? В тебе контракт.

- Мій посередник уже веде перемовини з компанією про дострокове розірвання.

- Ти здурів? – абсолютно прокинувшись, Еміль врешті й заревів, як той грізлі. – Ти командир! Як ти можеш покинути своїх підопічних?!

- Не перебільшуй, - відсіч Нестора відлунила суворістю, якої навчився за довгі роки поневірянь. Природа чоловіка така, що йому постійно потрібен стимул. Якщо чоловік одружений, тим стимулом, найчастіше, стає дружина, якщо ж ні – доводиться вдаватися до хитрощів. – Ви без мене чудово обійдетеся. Місія завершується через п’ять днів. Головне, не випускай Тіма в місто самого.

Тім, молодий мексиканець, був запальний, як пожежа в савані. Шукав пригод, а чи вони його, тут розібратися було складно, однак Нестор завжди тримав його на шворці.

- Українцю, бісова твоя душа, як ти можеш кинути нас?

- Емілю, не верзи дурниць. Твій контракт закінчується через місяць. Годі поневірятися світом і говорити, як зраджена дружина. Я чекаю тебе в себе. Дам роботу.

- Що ти мелеш? – звірів друг.