4

Йому б зламати ті пальчики. Сили мав достатньо. Хрусь. І призма болю спотворила б сяйливе личко. Йому б вирвати їй язика, аби з червоних вуст не сіялася єресь, брехня і блаж, виплекана дівчиськом. Він пам’ятав Анну маленькою. Бачив кілька разів Генеральську принцесу. Кирило, її брат, називав дівчатко більмом на оці, через яке померла їхня матір. У жінки під час пологів стався серцевий напад. Анну вирізали з тіла породіллі.  

         Натомість Нестору перехопило подих від прохолодного дотику м’яких пальців. Тілом побігли сироти. Ніколи так не реагував на жінку, а тут, якогось біса, нутро переколотило.

         Про ошелешеного генерала й дядька навіть думати забув. Анна приставила всіх до стінки, Нестору ще й причанлада лещатами затисла, бо ж не скаже він Загребельному, що не збирається брати його принцесу заміж. В такій безвиході ще не бував. А відтак починав набиратися люті. Він давно відвик коритися чиїмось вказівкам, а почуватися загнаною здобиччю, тим паче.

- Анно, - старий генерал підвівся на ноги. Впалі груди випнулися дугою, неначе вітрила. – Яке благословіть? Ти… Ти… - знічев’я нещасний навіть затинатися почав. – Який заміж?! Ти ж ним незнайома.

Архип тицьнув вузлуватим пальцем у Нестора. Ще хвилину тому, перспективний молодий чоловік в очах Загребельного, а нині чудовисько, яке прийшло по його принцесу.

- Звідки таке припущення? – на диво, Анна поводилася так, немовби кожен день збирається заміж за нового претендента. На Нестора не дивилися, все ж лячно було. Вчинений вибрик ще вилізе їй боком. У цьому вона не сумнівалася. – Ми давно знайомі. З дитинства. Навіщо ти говориш нісенітниці, - дратівливо глипнула на батька. – Зараз дуже слушна мить. Нестор вирішив залишитися на батьківщині. Причин, відтягувати неминуче, ми не бачимо.

Для підтвердження слів міцніше перехопила руку обранця. Притулилася, ніби справжня закохана наречена.

Від побаченого чоловіків поклало на лопатки. Назарій, дядько Нестора, лиш на рік молодший від Архипа, якому стукнуло шістдесят чотири, аж прокашлявся. Чи то слиною вдавився, чи то чаєм, що парував у горняті.

- А коли ж ви встигли… Ну, того, - він безладно розвів руками, бо не тямив як охарактеризувати стосунки племінника зі своєю похресницею.

- Давно встигли, - брехала і не кліпала. Нестор знову на неї витріщився. – Рік тому я прочитала останній звіт від DynCorp про Нестора. Він на той час перебував в Кабулі, а я їздила в Індію. Там і зустрілися.

- Навіщо ви зустрічалися? – ревонув Загребельний, його груди нагадували маховик, який ніяк не вдавалося закрутити.

- Поговорити, - майже по справжньому обурилася донька. – Я написала йому на електронну пошту. Згадали дитинство. От і закрутилося.

Від розпуки Назарій прикрив рота, аби чогось зайвого не ляпнути. Він добре знав наскільки велика батьківська любов сиділа в грудях генерала стосовно своєї наймолодшої доньки, а за тим дуже сумнівався, що племінник, до якого Архип ставився напрочуд прихильно, виповзе з цієї кімнати цілим та неушкодженим.

- Що закрутилося? – звірів Загребельний.

- Все! – не поступалася Анна. – Ми прийшли по благословення, а не на допит.

- Я не дам.

- Значить, будемо без нього.

Генерал спасував. Усі грані доньчиного характеру знав бездоганно, принаймні, йому так здавалося до цієї миті. 

- Але ж, тільки вчора ми поховали Григорія, як ви плануєте весілля організовувати? – поставив розумне питання Назарій, поки друг плямкав ротом, як рибина викинута на берег.

- Ніякого весілля, - категорично відсікла можливу забаву Анна. – Ми тихенько розпишемося і все. Пам'ять про батька Нестора не піддасться глуму з нашого боку.

- А чому такий поспіх?

- Я б так не сказала, - резонно зауважила вона. – Ми вже рік поневіряємося. Ховатися від усіх не хочеться, повідомляємо так як є.

- А ти чого мовчиш? – скипів Загребельний, гримнувши на Нестора.

- Навіть ви їй не можете заперечити, - він стиснув пальці Анни з такою силою, що напевно завдав пекельного болю, але вона жодним звуком чи мімікою не видала себе, - а від мене вимагаєте неможливого.

Двоє старих друзів остаточно розбила в друзки прірва непорозуміння між поколіннями. Лиш Анна не збиралася дати їм заслужений відпочинок, кувала залізо, поки воно палало.

- Тату, ти вже владнав питання з контрактом Нестора?

- Не зовсім, - белькнув, переводячи подих.

- Тобто?

- Вони жадібні. Хочуть відкусити великий кусень, оскільки Нестор не довів до кінця справу в Каракасі.

- Який розмір неустойки?

- Двадцятка.

- Тисни, поки не зіб’єш, хоча б, до п’ятнадцяти.

Питання неустойки, напевно, стало останньою краплею у величезному морі терпіння Нестора. Якихось з десять років тому, він би  розмазав це дівчисько по асфальту за те, що пхає носа не у свої справи, зараз же поводився стримано, гідно обраній професії. Жінок та дітей зачіпати - табу. Анна була ним, попри те, що йому кортіло гарненько її стусонути.

- Питання неустойки я вирішу сам. Надалі будь обачніша у своїх висловлюваннях, - він дивився на Анну, мило усміхався, і дарма, що той усміх нагадував гримасу гніву. Є межі, за котрі переступати майже гріх. Принизити чоловіка перед іншим чоловіком – це найбільший гріх в шкалі вимірювання чеснот.