3

Перед ним стояла інша людина, інша жінка. Від німфи, яка розкидала білий серпанок на смарагдовому покривалі, не лишилося й сліду. Холодна сіра пані, зібрана у жмут стриманості. Підборіддя пихато випиналося догори, у погляді крижини, настільки прискіпливі і морозяні, що Аляска могла б замерзнути ще раз. Напевно, саме цей разючий контраст з тим, що бачив годину тому, та з тим, що споглядав нині – викликало шалену зацікавленість особою, яку позаочі називали Генеральською принцескою. Любив Загребельний молодшу доньку до втрати пульсу. І не приховував цього, тільки от показував це специфічно, через суворість та дисципліну.

- Давай сядемо, - запропонувала Анна, показуючи на диван обтягнутий темно-коричневою шкірою.

Глипнувши на неї ще прискіпливіше, Нестор прийняв запрошення. Вона сіла навпроти, у велике крісло такого ж крою – розділяв їх маленький журнальний столик із темного скла.

- У нас мало часу, тому, щоб не гаяти його, одразу перейду до справи, - її руки склалися купкою на колінцях. Спина така рівна, немовби у хребет встромили лома, а в очах родинна зверхність Загребельних. Нестор натрапив на стерво, причім відчайдушне стерво. Правильніше, воно виросло з маленької дівчинки, яку колись бачив кілька разів. – Я хочу запропонувати тобі співпрацю…

- А я думав, що збираєшся зробити мене своїм, - поглузував, бо й досі перебував під враженням від заявочки.

- Це входить до складової співпраці, - холодно підтвердила вона, жодним чином не проявивши невдоволення його викидом. – Несторе, як би двозначно це не прозвучало, але твій батько помер дуже вчасно. Ти нагодився тут доречно.

Кожне її слово змушувало його вмиватися бентегою.

- Що це означає? Чи не натякаєш ти на ті два джипи, які хотіли розплюснути твоє авто?

- Вони не перші, - цілком спокійно зауважила вона. – І спроба усунути мене не перша, - Анна на хвилю відтягла наступне речення. Не була певна, чи потрібно викладати все начисто, але, з іншого боку, розуміла – якщо він їй не допоможе, то цього не зробить ніхто. – Несторе, у мого батька Паркінсон. А при його сфері діяльності – це вирок. Інформація про його стан якимось чином просочилася куди не слід. Я не знаю, хто її злив, бо навіть нам, своїм дітям, він не зізнався. Він мені не сказав! – На останньому реченні її таки рвонуло. На щоках виступив багрянець. Вона стала схожа на справжню, живу жінку, оту німфу з білим серпанком. – За останній місяць це вже третя спроба усунути мене від справ…

- Яких справ? – він нахилився вперед, впираючи лікті в коліна.

- Я давно допомагаю батьку, по суті, веду майже все. Він тільки обличчя організації. У разі його смерті фірма відійде мені. Я уже бачила документи. Зважаючи на третю спробу мене усунути, їх бачив ще хтось.

- Від мене чого ти хочеш? – Нестор відкинувся на спинку дивана, закинув ногу на ногу, нахмуривши чоло.

- Ця робота для тебе. Вона створена для тебе. І не заперечуй. Ти варишся у цій сфері, чудово володієш інформацією і всіма тонкощами роботи найманця.

- Принцесо, у мене своїх клопотів повно. Розгрібай сама. Ти ж біля батька… чогось, та й навчилася. Маєш зв’язки, знайомства, я тобі ні до чого.

- Ти хочеш сказати, що зможеш займатися супермаркетами? Несторе – ти, не твій батько. І чудово розумієш це. Допоможи Камілі зібрати все до купи і передай справи. Вона впорається з цим краще, ніж ти. Її Тахмід прекрасний маркетолог, він точно знає, як просунути потрібний товар та розрекламувати його.

- Як подивлюся, ти також чудово володієш інформацією, - Нестор згрупувався. Дивився на дівчину, біляву і наче зіткану з туману, але насправді – це створіння з глибинної безодні, яке відстежує жертву, а потім впивається зубками. – Мені просто цікаво, як ти збираєшся передати справу батька сторонній особі.

- Дуже просто, - вона діловито хитнула головою. – Ми одружимося. Тебе поважають і бояться. Ти гарантуєш мені захист, я зобов’язуюся зробити тебе співвласником фірми в разі смерті батька.

У Нестора відвисла щелепа. І не у буквальному сенсі. Та його походеньки Сирією здавалися захопливою екскурсією, тоді як повернення додому нагадувало екстремальне сафарі.

- Ти зараз серйозно? – досі не вірив у почуте.

- Цілком.

- А як же ж Кирило? Твій брат, - пригадав безталанного хлопчину, з яким доводилося розділити косячок або клеїти дівок.

- Цей бевзь безхарактерний ні до чого не здатний, - категорично відрубала вона. – Його в перший же день розірвуть на шматки вербувальники, родичі завербованих і представники DynCorp.

- Ви досі з ними співпрацюєте?

- Не тільки з ними. Кирило ладен лиш тринькати батькові гроші. Каріна зайнята тільки собою і вважає, що їй всі винні лиш тому, що вона з роду Загребельних.

- А ти майже месія, - він не втримав цинічного кпину.

Проте й це не пробило броню витримки Анни.

- Я реалістка. Без тебе я не випливу. Мені потрібен сильний, подекуди безпринципний партнер. З тобою розмовлятимуть, бо ти говориш на їхній мові. Несторе, ти ж розумієш, що почуватимешся як риба у воді, і кращого шансу реалізувати себе на батьківщині не буде.

Її очі палали холодним вогнем. Йому не вдавалося відірвати погляду від того магнетичного сплеску. Вона навела чимало аргументів, зіграла на його лицарській честі, не без перебільшення, приписавши ті чесноти, яких не існувало.