36. Ярослав

Ярослав

Я видихнув, підійшов ближче й обійняв її.

— У нас усе так швидко закрутилося, що я й сам не зрозумів, як втратив від тебе голову. Але я хочу, щоб ми довіряли одне одному.

Десь рік тому, як я вже тобі розповідав, після зради я закрився від усіх. Більше свою колишню я не бачив. Не хотів ані чути про неї, а тим більше — спілкуватися. Я й гадки не маю, чому вона сьогодні подзвонила.

Я не збираюся її пробачати. У мене більше немає до неї ні почуттів, ні кохання. Тепер я розумію, що все це було ілюзією — красивою брехнею, сказаною просто в очі. Тоді мені було дуже боляче… А зараз — байдуже.

Коли я побачив тебе, у мене ніби щось защеміло в грудях. Я раптом відчув себе живим. Ніколи не вірив у кохання з першого погляду, але тепер думаю: якщо це не воно, тоді що? Що це за відчуття всередині, коли ти поруч? Моє серце ніби б'ється в унісон із твоїм. Дай руку… Відчуваєш?

— Відчуваю…

Я ніжно нахилився до неї й обережно витер сльози, що повільно котилися по її щоках.

— Будеш вина?

— Трохи.

— Яке любиш — червоне чи біле?

— Без різниці. Я не дуже на цьому розуміюся.

— Тримай. Це італійське вино з виноробні мого друга. Дуже смачне.

Ми сіли на диван. Я влаштувався поруч і обійняв її.

— Куди збираєшся влаштовуватися на роботу?

— Ще не знаю. Лише подала резюме. Коли приїду, хочу розглянути ще кілька варіантів.

— Я можу допомогти. Мені якраз потрібна людина за твоєю спеціальністю.

Я усміхнулася й похитала головою.

— Дякую. Але я хочу спробувати сама.