35. Стася

Ми не пам'ятали як дійшли до котеджу Яра, на нас накотила хвиля емоцій до дрижаків. Ми не йшли, ми бігли, і як тільки за нами закрились двері, ми почали палко цілуватися та відчувати шалені емоції.
Яр обійняв мою талію, а іншою рукою тримав моє обличчя, ми ніби злетіли з котушок. Напевно, я б перейшла цю межу і віддалася йому як першому чоловіку, як йому подзвонив телефон. Він неохоче відірвався, та на телефоні було жіноче ім'я. Він вибачився і відійшов, щоб поговорити, але мій настрій різко змінився, і я зрозуміла що я тільки що зробила, якщо б не телефон допоміг мені протверезіти і подивитися на ситуацію по іншому. Жіноче ім'я на виходило з голови... Ніби нагадувало, що я можу зробити помилку.

Через декілька хвилин Ярослав повернувся з телефоном в руках і промовив: 

-Ну що, на чому ми зупинилися?
-Мені вже пора, - сказала я і повернулася до виходу.
-Що сталося? - він запитав мене зляканим голосом
-Все добре, але зарано  - сказала я
-Я щось не те зробив? - запитав він

Я похитала головою, але погляд уже не був таким, як кілька хвилин тому.
- Ні… справа не в цьому, - я зупинилася, підбираючи слова. - Просто… ще зарано для цього.
Він мовчав секунду, вдивляючись у мене так, ніби намагався зрозуміти, де саме все зламалося.
- Хто тобі дзвонив? - запитала я раптом, хоча сама не очікувала цього питання.
Він на мить відвів погляд.
- Моя колишня, - відповів Ярослав.
І ця фраза остаточно поставила між нами невидиму межу.

- Мені здається, що ми поспішили, тобі ці стосунки не потрібні.

Він різко видихнув, провів рукою по волоссю, ніби намагався зібрати думки.
- Звідки ти це взяла? - у його голосі вже не було паніки, але з’явилася образа, змішана з нерозумінням. - Через цей дзвінок?
Я мовчала секунду. Бо справа була не лише в дзвінку — а в тому, як швидко все закрутилося, як легко я втратила контроль, і як раптово реальність нагадала про себе.
Ярослав зробив крок ближче, але не торкався.
- Я не хотів тебе заплутати. І точно не грався з тобою,  моя колишня мене не цікавить, вона не дзвонила до цього моменту — сказав він тихіше. -  Але якщо ти зараз йдеш, просто скажи чесно… це кінець чи тобі просто страшно?
І в повітрі повисло головне питання, на яке вже не можна було відповісти емоціями — тільки вибором.